Дисертаційна робота присвячена розв’язанню наукового завдання – обґрунтуванню теоретико-методичних положень і науково-практичних рекомендацій щодо удосконалення організаційно-економічного механізму реалізації міжнародних грантових програм у сферах науки та інновацій.
Теоретично обґрунтовано сутність грантових проєктів та еволюцію їх форм, проаналізовано методичні підходи до фінансування міжнародних грантових угод у сферах науки та інновацій, здійснено їх класифікацію. Встановлено, що еволюція терміну «грант» пов’язана зі змінами в суспільних пріоритетах, державній політиці та механізмах фінансування. Обґрунтовано, що професіоналізація грантового менеджменту, зростання глобальної співпраці, інтеграція технологій та інноваційних моделей фінансування трансформували сфери застосування грантів. Доведено, що реалізація науково-інноваційних проєктів на основі міжнародних грантових угод стимулює науково-технічний прогрес, забезпечує комплексне розв’язання проблем ефективної взаємодії держави, науки і бізнесу для спільної реалізації цілей сталого розвитку.
Побудовано декомпозиційну модель, яка ілюструє послідовність дій, кроків, а також ресурси (компоненти), необхідні для реалізації міжнародних грантових проєктів у сферах науки та інновацій. Здійснено класифікацію міжнародних грантових угод у сферах науки та інновацій, яка сприяє розумінню різноманітності наявних форм підтримки для дослідників та інноваторів, дозволяє ідентифікувати тип фінансування, категорію учасників, галузь або сферу досліджень, географічне охоплення, тривалість фінансування та форму співпраці, що полегшує вибір відповідного гранту залежно від конкретних потреб і цілей проєкту, а також сприяє ефективнішому управлінню грантовими програмами.
Проведено аналіз бюджету ЄС щодо фінансування науки та інновацій, здійснено організаційну та економічну характеристику грантових програм ЄС у сферах науки та інновацій, визначено інструменти міжнародної грантової підтримки науки та інновацій в Україні. Обґрунтовано, що програма «Горизонт Європа», з її значними фінансовими зобов'язаннями і стратегічним фокусом, є ключовою у фінансуванні наукових досліджень та інновацій і сприяє значному прогресу у цій сфері. Аргументовано, що участь представників української наукової спільноти у грантових програмах ЄС відкриває можливість для використання європейської науково-дослідної інфраструктури, створює умови для покращення якості та рівня вітчизняних досліджень, а також матеріально-технічного забезпечення освітніх та наукових установ.
Розкрито досвід регіонального розподілу фінансування науки та інновацій в ЄС, обґрунтовано шляхи розширення впливу міжнародних грантових проєктів на науково-інноваційній діяльності українських ЗВО, запропоновано напрями удосконалення механізму розвитку науково-інноваційної діяльності в умовах євроінтеграції.
Обґрунтовано, що ресурси та результати досліджень і розробок зосереджені в більш розвинених регіонах ЄС. Акцентовано, що європейська політика у сфері досліджень і розробок переважно спрямована на різні типи інновацій відповідно до периферійності й економічної структури країн-членів ЄС, досягнення кращого співвідношення між цілями конкурентоспроможності та інклюзивності, стимулювання економічної динаміки у менш розвинених регіонах.
Акцентовано на необхідності гармонізації української правової бази згідно з європейськими стандартами, удосконалення механізмів фінансової підтримки та грантового фінансування, включаючи спрощення процедур подання заявок та звітності, а також підвищення доступності інноваційних ресурсів для вчених та підприємців. Обґрунтовано, що такі кроки допоможуть зміцнити позиції українських науково-інноваційних інституцій на міжнародній арені, сприяючи їхній успішній інтеграції в європейський науковий простір та підвищенню їхньої конкурентоспроможності.
З’ясовано, що механізм розвитку науково-інноваційної діяльності в умовах євроінтеграції є ключовим фактором, який визначає успішність інтеграції наукових і технологічних досягнень України в європейський простір. Такий механізм сприяє узгодженню національної науково-інноваційної політики з європейськими стандартами та практиками, оптимізує процеси фінансування, координації та моніторингу проєктів, а також забезпечує адаптацію наукових установ до вимог європейських програм. Наголошено, що залучення міжнародного досвіду, інтеграція в європейські дослідницькі мережі та співпраця з європейськими інноваційними центрами дозволяють підвищити конкурентоспроможність українських наукових та освітніх інституцій, сприятимуть розробці передових технологій і стимулюватимуть економічний розвиток на основі знань.
