Леонтьєва В. М. Культуротворчість: природа, системи, процеси

Об'єкт - культуротворчість як антропосоціокультурний феномен. Мета - створення концептуальної моделі культуротворчого процесу. Методи - діалектика, феноменологія, герменевтика, принципи компаративістики й теоретичного моделювання, загальнонаукові аналітико-синтетичний та індуктивно-дедуктивний методи у межах парадигми "афірмо". Культуротворчість уперше досліджено і як онтологічний феномен, і як процесуальне буття ціннісно-смислового універсуму, і як спосіб буття культури та людини у ній. Виявлені антропологічні засади культуротворчості; запропоновано історичну типологію культуротворчих систем; досліджено тенденції трансформацій культуротворчості у процесі переходу до інформаційного суспільства. Практичне значення роботи полягає у можливості подальшого дослідження проблем єдності природи людини і культури, історії культури та окремих її сфер, зокрема освітньої та особистісної, проблем свободи та відповідальності, новацій та спадкоємності, а також використання результатів дослідження у філософській саморефлексії. Сфера використання - науково-викладацька діяльність, філософія культури, філософська антропологія.