Об'єктом дослідження є процес культурно-історичного буття українського народу: етнічного, релігійного, державницького. Мета роботи: проаналізувати процес культурно-цивілізаційної ідентифікації українського народу. У роботі використовувалися методи: системно-аналітичний, історичний, логічний, герменевтичний, соціально-психологічної рефлексії, аналогій, компаративний метод, історичної реконструкції. Дисертація присвячена соціально-філософському аналізу проблеми культурно-цивілізаційної ідентичності українського народу в історичній ретроспективі. У ній визначені такі ознаки української культурно-цивілізаційної ідентифікації, як релігійно-конфесійна приналежність, національний характер і держава як форма самовизначення народу. На підставі аналізу концепцій А.Тойнбі, Ф.Фукуями, С.Гантінгтона обґрунтовується теза про те, що релігія - ідеологія - цінності, - це такі чинники діяльності етносів як суб'єктів історичного процесу, коли кожен наступний чинник заперечує попередній у контексті діалектичного заперечення. У результаті дослідження ролі релігійно-конфесійної приналежності українського народу визначено, що православ'я було домінантною ознакою його культурно-цивілізаційної ідентифікації. Якщо ухвалення християнства сприяло становленню східно-православної цивілізації, то конфесійний поділ на православ'я і греко-католицизм визначав культурно-цивілізаційний розлом України. Нестабільність державно-політичних форм самовизначення українського народу зумовила незавершеність процесу становлення української культурно-цивілізаційної ідентичності. У процесах взаємодії України з глобалізацією остання виступає як активний, динамічний початок, а перша, навпаки, концентрує в своїх інститутах і цінностях інерцію минулого. Проте вектори даної взаємодії - адаптація - протистояння, симбіоз - синтез і т.д., - ніяким чином не визначені наперед. Евентуальна рівнодіюча культурно-цивілізаційного розвитку України знаходиться на розвилці тенденцій еволюції / інволюції, цілісності / розпаду / збереження, становлення / зникнення української культурно-цивілізаційної ідентичності. Зроблений вивід, згідно якого, географічно - в центрі Європи, в метаїсторичному плані Україна опинилася на культурно-цивілізаційному розломі по осі Схід-Захід. На її території західноєвропейська і російська (євразійська) цивілізації не тільки зустрічаються, але і вступають у взаємодію і багато разів заломлюються в характері і долі українського народу. Міфологеми східно--західної полюсності як історично ретроспективні основи продовжують обумовлювати суперечності і парадокси сучасної української культурно-цивілізаційної ідентичності. Сфера використання - навчальний процес.
