Дисертант виходить із того, що категорія "суб'єкт права" поєднує в собі 3 соціально-правові ознаки - соціальність, правосуб'єктність і правовий статус. Соціальність віддзеркалює характер функціонування особи в суспільстві. Вона пов'язана з перетворенням інтересу суб'єкта на чинник дії, з пізнанням дійсності. Соціальність зумовлена активною природою фізичних і юридичних осіб, протиріччям між умовами існування й об'єктивними потребами особи і спрямована на ліквідацію невідповідності між потребами й умовами буття суб'єкта права. Вона характеризує особу як частину соціуму, залежну від нього, підлеглу йому, детерміновану зовнішніми соціальними механізмами. У реальній же дійсності не природа, не суспільство, а тільки держава визначає (а) хто й за яких умов може бути суб'єктом права, а значить, учасником правовідносин і (б) якими рисами цей суб'єкт повинен володіти. Лише законодавством може встановлюватись і визнаватися специфічна сукупність юридичних властивостей, що дозволяє особі стати суб'єктом права. Ця сукупність іменується терміном "правосуб'єктність". Соціальність є передумовою правового статусу суб'єкта права. Ціннісний підхід до класифікації суб'єктів трудового права (визнання індивіда вищою соціально-правовою цінністю) виводить нас до першооснови права, до його істинного джерела - людини, правові якості якої є справжньою субстанцією, з якої створюються, формуються всі суб'єкти, включаючи державу та її органи. Людина є джерелом усього правового. До суб'єктів трудового права України належать: (а) первинний суб'єкт трудового права - працівник; (б) основний суб'єкт трудового права - роботодавець; (в) похідні суб'єкти трудового права від працівника - особа, яка шукає роботу, інвалід, який отримав трудове каліцтво чи професійне захворювання, позивач або відповідач у суді та ін.). Юридична фігура кожної з названих осіб не має самостійного значення і є або передуючою правовій особистості працівника, або наслідком існування даної особи як працівника; (г) службові суб'єкти трудового права - державні органи, професійні спілки, приватні кадрові агентства, комісії по трудових спорах, примирні, трудові арбітражі та ін. Їх сутність полягає в тому, що правосуб'єктність цих суб'єктів спрямована на обслуговування функціонування працівника й роботодавця як повноцінних учасників відносин у царині праці.
