Капріцин І. І. Спадкоємність у розвитку релігійної культури

Об'єкт - мисленнєві моделі релігійної культури. Мета - соціально-філософське розкриття детермінантів оптимізації спадкоємного розвитку релігійної культури, зокрема релігійної культури України. Методи - діалектичні принципи історизму, об'єктивності, зв'язку соціальної теорії та соціальної практики, соціокультурний, компаративістський та холістичний підходи, принцип компліментарності. Дисертація присвячена соціально-філософському дослідженню спадкоємності у розвитку релігійної культури, філософській рефлексії її ґенези, конкретизації її сутності та змісту. Реконструйований та проаналізований процес спадкоємності у розвитку релігійної культури, що полягає у динаміці об'єкта, діяльності суб'єктів та надійності соціального механізму діяльності. Розглянуті підґрунтя та концептуалізовані внутрішні закономірності релігійної спадкоємності. Проаналізовано вплив глобалізації на спадкоємність у розвитку релігійної культури. Обґрунтована її середньострокова філософська антиципація, прогнозується зниження етатистського та підвищення народного рівня релігійності, індивідуалізація релігійних відносин. Визначено стан спадкоємності у розвитку української релігійної культури, встановлені релігійно-громадські, державно-церковні, церковно-інституційні напрями оптимізації розвитку релігійної культури України. Сфера - програми соціального розвитку та розбудови української державності, навчальний процес.