Об'єкт – загальна архітектоніка та соціокультурна динаміка феномену приватності. Мета – соціально-філософська концептуалізація феномену приватностіу єдності його онтологічних, смислових, прагматичних характеристик, конститутивних умов, соціокультурних нюансів та реконфігурацій. Методи – феноменологічний, постструктуралістський, конструктивістський підходи, соціокультурна парадигма. Розроблена інтерпретативна стратегія соціально-філософської рефлексії феномену приватності на засаді ідеї конвенційного концепту, який: дає можливість операціоналізувати теоретичний «словник» опису феномену приватності в перспективі «відкритого горизонту» значень, що не існує окремо від контексту. Таким чином пропонується епістемологічна позиція щодо концептуалізації приватності, яка орієнтована не стільки на пошук загального її визначення як фіксованої онтологічної реальності та операціоналізацію через набір універсальних характеристик, скільки на реконструкцію історичності та обґрунтування залежності характеристик приватності, її конкретної фактичної оформленості й суб’єктивної смислової значимості від культурно зумовлених контекстів, дискурсивних порядків, локальних ситуацій. Упорядкований категоріальний апарат соціально-філософського осмислення приватності шляхом введення до наукового обігу таких концептів, як «конфігурація приватності», «організована приватність», «пластична приватність», «достатня приватність», «нестача приватності», «надлишкова нестача приватності», «приватність як планова координація», «приватність як публічно організована подія», «модальні профілі приватності», «приватизаційні тренди», що додає аналітиці досліджуваного феномену нового понятійного й ресурсного оформлення. Здійснено концептуалізацію приватності в категоріях феноменологічної та соціокультурної дослідницьких програм, що дозволило змістити аналітичний фокус з есенціалістського, позаконтекстуального виміру приватного формату буття на прагматику його феноменологічного відчування, обумовленого конкретним соціокультурним середовищем, та визначити приватність як особистісно-екзистенційний феномен, вкорінений в структурах життєвого світу, чуттєвий до «погляду Іншого/інших», що спричиняє (ре)активацію різноформатних вибіркових повсякденних партикулярних «практик себе», змістовно залежних від наявних ідеологічних дефініцій. Виявлені особливості онтологічного статусу приватності як форми «малої соціальності» в її топологічних ознаках (спів-масштабність «власному Я», сингулярність, граничність, ситуативна (поза)знаходженість), що дозволяє трактувати стан «перебування у приватності» як рефлексивно усвідомлену, диалогічну, інтерсуб’єктивну мета позицію. Обґрунтовано механізм конституювання приватності через експлікацію когнітивного конструкту «Іншого», який дискурсивно означує входження суб’єкта у приватний регіон буття,що існує в наступних можливих конфігураціях: 1) організована приватність; 2) пластична приватність. Такий підхід дозволяє осмислювати феномен приватності як перманентно відкриту для уточнення й розширення динамічну/процесуальну життєву форму, що має різні модальні формати (достатності, нестачі, надлишкової нестачі), залежні від того, як суб’єкт визначає для себе Іншого/інших. На підставі соціокультурного підходу концептуалізовано модальні профілі приватності (суб’єктний, онто-просторовий, дискурсивний), які: 1) кореспондують з основними формами феноменального досвіду людини; 2) мають конкретну контекстуальну обумовленість. Запропоновано концепт «приватизаційний тренд», який виступає як: 1) інструмент прихованого контролю над приватними контекстами, що націлює людину на «експлуатацію» самої себе; 2) механізм неявної «приватизації» публічності. Доведена евристична цінність даного концепту, що полягає в аналізі актуального – економічного – виміру приватності.
Сфера – навчальний процес.
