Дисертація присвячена дослідженню культуротворчих процесів України XVIІ–XVIIІ ст. – у добу козацького Бароко, осягненню релігійно-естетичного синкретизму в ментальності і мистецтві українського козацтва, вивченню регіональних особливостей формування етнокультурних специфікацій козацького Бароко. Уперше в українській гуманітаристиці розроблено культурологічну парадигму релігійно-естетичного синкретизму, який аналізується як особлива форма духовності, історико-культурний тип світовідчуття, що сприяв виникненню феномена культури козацького Бароко, заснованого на єдності віри та естезису.
Феномен козацької культури розглядається у світлі надбань вітчизняної й світової культурологічної думки, зокрема з точки зору філософії етнокультури та культурологічної регіоніки. Духовна сфера козацької культури тлумачиться як невід’ємна частина національної та західноєвропейської культури епохи Бароко, що має своєрідні й унікальні риси, одночасно пов’язані як з етнокультурними традиціями, так і європейською стилістикою, з антиноміями сакрального і антитетикою естетичного в цілісних художніх формах. Особливу увагу приділено культурологічному аналізу козацького Sacrum’у та його художнього втілення запорозьким козацтвом на теренах Нижнього Придніпров’я, а також розгляду барокового дискурсу «чудного і містеріального» у знаково-смислових сигнатурах і естетиці «кончето» (дотепу), що вплинуло на українське Бароко в цілому.
З урахуванням регіональних особливостей здійснено аналіз різних видів козацького барокового мистецтва. Визначено статус і роль козацької художньої творчості в культурі українського бароко. Виявлено характерні риси козацького бароко (патетика, антитетика, концептизм), що відбилися в усній народній творчості, фольклорі, декоративно-прикладній творчості, архітектурі, іконописі та живописному мистецтві, літературі, музиці та театрі XVII–XVIII ст. Окреслено стилістичні риси козацького фольклору як скарбниці й автентичного прояву українського Бароко в його важливих етнокультурних та регіональних специфікаціях.
Здійснене дослідження не тільки поглиблює розуміння ролі козацтва в українській історії, а й виявляє його світоглядно-культурний вплив на політичні, соціальні, правові та художньо-естетичні погляди і концепції XVII–XVIII ст., ключове місце в яких посідало православ’я. Одночасно державотворче значення козаччини в українській історії у щільному зв’язку з релігійними та художніми чинниками обумовлює її культуротворчий статус у розвитку української духовності. Синкретизм естетичних і релігійних цінностей козацького Sacrum’у має смисло- і стилеутворююче значення в духовній сфері козацької культури, репрезентуючи її духовні сигнатури в етнонаціональних формах європейської стилістики Бароко.
Ключові слова: духовна культура, козацьке Бароко, релігійно-естетичний синкретизм, світ як «свято» і «святість», козацький Sacrum, сакральне і профанне, антитетика, кончето, етнокультура, культурологічна регіоніка.
