У дисертації здійснено системний аналіз теорії й практики організації освіти дорослих у країнах Євросоюзу у другій половині ХХ ст. – на початку ХХІ ст. з урахуванням актуальних соціально-економічних, соціокультурних та педагогічних умов. На основі проведеного аналізу виокремлено тенденції, які зумовлюють функціонування освіти дорослих як окремого сегмента й органічного складника системи неперервної освіти. Сформульовані тенденції дали змогу актуалізувати конструктивний європейський досвід та окреслити можливості його імплементації в умовах розбудови вітчизняної системи освіти дорослих.
З’ясовано, що зазначена освітня ланка формується під впливом зовнішніх (об’єктивних: економічні, політичні, соціальні) та внутрішніх (суб’єктивних: самооцінка, саморозвиток, особистісна мотивація) чинників. Доведено, що значним фактором впливу на розвиток освіти дорослих є також зміна парадигми освіти, яка зміщує акценти із суто знаннєвого підходу на особистісний, проголошуючи унікальність кожного дорослого учня та необхідність створення умов для його саморозвитку, самовдосконалення й самореалізації, що має сприяти його професійному формуванню та розширенню його кар’єрних можливостей. Уточнено сутність та зміст базових понять наукового пошуку, а саме: «освіта дорослих», «андрагогіка», «освіта упродовж життя», «тенденція розвитку освіти».
Встановлено, що питання освіти дорослих набуло особливої актуальності в другій половині ХХ століття, чому сприяло формулювання основоположних андрагогічних принципів та визначення базових понять освіти дорослих. Педагогічні дискусії доводять, що основні погляди європейських та вітчизняних дослідників збігаються, натомість окремі деталізовані підходи до методичних засад функціонування освіти дорослих, цілей та завдань можуть різнитися залежно від потреб та особливостей організації суспільства, у якому вони формуються.
Вивчення законодавчого поля освіти дорослих, простеження ґенези й обґрунтування історичного поступу навчання дорослих, урахування соціальних, політичних та економічних передумов розвитку освіти дорослих сприяли виокремленню основних періодів розвитку освіти дорослих на теренах Європейського Союзу в другій половині ХХ ст. – на початку ХХІ ст. та уможливили визначення провідних тенденцій у кожному із цих періодів. Диференційовано три етапи розвитку освіти дорослих в ЄС у зазначених хронологічних межах. Виділено та схарактеризовано загальні для Євросоюзу та специфічні національні тенденції в освіті дорослих. З’ясовано, що до спільних тенденцій у галузі належать розвиток неформальних можливостей набуття нових знань, навичок і компетенцій: дистанційні й онлайн-програми підготовки, вироблення навичок на робочому місці, корпоративне та офісне навчання, тьюторство та наставництво в освітньому просторі навчання дорослих. Сучасному періоду у ЄС притаманна також значна гуманізація й соціалізація освіти дорослих, які навчаються не лише для вдосконалення професійних здібностей: старіння населення, міграція, інклюзія, соціальні виклики, диґіталізація суспільства стають причинами виникнення нових мотивів навчання дорослих.
Актуалізовано конструктивний досвід ЄС щодо організації навчання дорослих та окреслено доцільність і напрями його імплементації в український освітній простір. Апробовано освітні можливості ЄС та чинні в Україні програми, які доводять дієвість окремих практик освіти дорослих в українських реаліях (застосування власного досвіду дорослого учня, змішане навчання, перевернутий клас, менторство, спрямованість на самоосвіту тощо).
Проведене анкетування дорослого населення України презентувало рівень усвідомлення важливості освіти дорослих у нашій країні, умотивованість дорослого населення до навчання, диверсифікацію форм, можливостей та перешкод щодо набуття нових знань у дорослому віці громадянами України. Доведено, що освіта дорослих сьогодні є невід’ємною частиною життя українців, які володіють достатньою інформацією та мають мотивацію для участі в неперервному навчанні.
