У дисертації здійснено ґрунтовне дослідження особливостей розвитку глобальної медійної світ-системи у постбіполярний період. Характеризується місце проблематики медійної сфери у сучасному міжнародному політичному дискурсі, аналізуються глобалізація і регіоналізація як паралельні тренди розвитку глобальної медійної системи. Розкривається роль мас-медій як інструменту зовнішньополітичної комунікації, доводиться ключова роль транскордонних ЗМК як компонента реалізації м’якої сили акторів міжнародних відносин. Значна увага приділяється дослідженню місця України у глобальній медіа-системі, характеристиці еволюції міжнародного вектору державної інформаційної політики.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дане дослідження є одним із перших у вітчизняній науці, в якому на основі залучення й аналізу широкого кола джерел та наукової літератури комплексно розкрито й систематизовано ключові теоретичні й прикладні питання функціонування глобальної медійної світ-системи як вагомого фактору розвитку системи міжнародних відносин.
Показано, що вже в біполярний період проблематика міжнародної комунікації та в цілому інформаційного виміру розвитку людства знайшла відображення як у політичному дискурсі ООН та ЮНЕСКО, а в умовах постбіполярного світу цей акцент посилився завдяки усвідомлення того, що розвиток комунікацій та ІКТ є елементом міжнародної безпеки, як з огляду на ключову роль доступу до інформації та знань як фундаменту сталого розвитку, так і з точки зору загроз, що несе у собі використання державними й недержавними акторами міжнародних відносин ІКТ та масових комунікацій, зокрема, як засобу дестабілізації міжнародної та регіональної систем безпеки.
Показано, що становлення глобальної медійної світ-системи безпосередньо пов’язане з двома паралельними тенденціями розвитку міжнародної системи, а саме глобалізацією і регіоналізацією. Перша тенденція значною мірою обумовлена появою глобальних ЗМК, що, власне, і дозволило говорити про появу саме глобальної медіа-системи. Друга тенденція пов’язана з виразними процесами політичної та культурної гравітації на рівні макрорегіонів, що має відчутний вплив на розвиток медійної сфери. На основі авторської методики вперше у вітчизняній науці проведено системний аналіз всіх регіональних медійних систем, показано їхні специфічні особливості, місце цих систем у міжнародних інформаційних відносинах, зокрема, як об’єкту іномовлення провідних акторів, і виявлено, що на сьогоднішній день виразно сформованими є європейська, арабська та латиноамериканська регіональні медійні світ-системи, причому першу можна віднести до «центру», арабську — до «напівпериферії», латиноамериканську — радше до «периферії» глобальної медійної світ-системи; ключовими факторами, що забезпечують інтегральність цих систем, є наявність політичної або культурної (зокрема, мовної та релігійної) єдності.
Доведено, що в умовах постбіполярного світу масової комунікації відіграють критично важливу роль у зовнішньополітичній практиці, і саме завдяки транскордонним засобам масової комунікації стала можливою повноцінна реалізація діяльності, відомої як публічна дипломатія. Доведено, що роль глобальної медійної системи у зовнішньополітичних стратегіях провідних країн світу визначається тим, що ця система стала середовищем, в якому як безпосередньо реалізується «публічна» частина дипломатичної практики, так і здійснюється «допоміжна» діяльність із підтримки зовнішньополітичних акцій, включаючи просування потрібного порядку денного та вплив на громадську думку за кордоном. Країни, які реалізують проактивну політику експансії у глобальну медійну світ-систему, можна вважати країнами «центру.
Доведено, що міжнародний вектор інформаційної політики України за всі роки незалежності не мав ані системного, ані реалістичного характеру. Зокрема, повністю ігнорувався потенціал іномовлення, був незатребуваним потенціал публічної, у т.ч. медійної та культурної дипломатії, стратегії формування міжнародного іміджу держави носили декларативний та почасти ідеалістичний характер. Фактично була відсутня комплексна діяльність із проактивної експансії у світову та європейську медійні світ-системи, створення механізмів впливу на громадську думку за кордоном. Переосмислення ролі публічної дипломатії та ролі державних стратегічних комунікацій загалом відбулося лише в останні роки зі створенням Управління публічної дипломатії МЗС України, Міністерства інформаційної політики, а також із виникненням низки державних та приватних ініціатив у сфері культурної дипломатії. В даній роботі на основі авторського аналізу було вдосконалено розуміння поточних характеристик місця України у глобальній медійній світ-системі, віднесення її до країн «напівпериферії». Крім того, на основі аналізу існуючих практик провідних акторів, а також SWOT-аналізу місця України у міжнародних інформаційних відносинах розроблено комплекс авторських рекомендацій щодо підвищення ефективності процесу входження України до глобальної медійної світ-системи.
