Дудар Т. В. Методологічні засади екологічної безпеки територій з техногенно-підсиленими джерелами природного походження

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора технічних наук за спеціальністю 21.06.01. «Екологічна безпека». Національний авіаційний університет. Київ, 2020. Дисертацію присвячено вирішенню актуальної науково-прикладної проблеми зниження негативних наслідків впливу радононебезпечних проявів на екологічну обстановку навколо урановидобувних та прилеглих територій шляхом вдосконалення методологічних підходів до оцінювання і обґрунтування моделі контролю екологічної небезпеки територій з техногенно-підсиленими джерелами природного походження. Науково обґрунтовано і визначено території видобування та перероблення уранової сировини у форматі уранової спадщини “post-uranium legacy sites” як радіоактивно забруднені внаслідок антропогенної діяльності в минулому – “affected by past practices”, де рівень радіоактивності помітно перевищує фоновий, а компоненти довкілля характеризуються підвищеним вмістом урану, продуктів його розпаду та супутніх елементів. Розроблено метод ідентифікації радононебезпечних зон у межах терито¬рій суб’єктів господарювання, який включає класифікацію рівнів потенційної радононебезпеки, враховує природну радіоактивність компонентів довкілля, просторову щільність розломів та лінеаментів та дозволяє у 97,50 % ± 0,94 % правильно класифікувати рівень потенційної радонової небезпеки території. Обґрунтовано доцільність і перспективність використання часових серій даних радарної інтерферометрії земної поверхні та часових серій даних дистанційної термометрії земної поверхні як індикаторів екологічної небезпеки територій на об’єктовому рівні. За результатами обробки багатоспектральних космічних знімків та геопросторового моделювання створено серію тематичних карт деградації ґрунтово-рослинного покриву в межах локацій об’єктів території уранової спадщини України. Визначено основні шляхи для прогнозування потенційної небезпеки запиленості повітря, дози опромінення і радіаційного ризику від пилового надходження радіонуклідів в атмосферу від породних відвалів урановидобування. Доведено, що найбільша доза опромінення, яку може отримати людина від надходження радіоактивного пилу в атмосферу, дорівнює 11 мкбер/рік, а прижиттєвий радіаційний ризик дорівнює 10–9 рік–1 і є нехтовно малим. Радіаційний ризик максимальний поблизу границі відвалів. Збільшення площі відвалів призведе до збільшення доз для населення. Ключові слова: екологічна безпека територій, техногенно-підсилені джерела природного походження, радонова небезпека, радіаційна небезпека, уранова спадщина, дистанційне зондування Землі, багатоспектральні космічні знімки.