Протас М. О. Парадигмальні трансформації мистецтва ХХ–ХХІ століть: стильові стратегії формотворення. — Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора мистецтвознавства за спеціальністю 26.00.01 — теорія та історія культури. — Інститут проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України. Київ, 2021.
Дисертація досліджує чинники й наслідки парадигмальних трансформацій, що призвели від початку ХХ століття до виникнення у світовому масштабі
феномену посткультури. Вперше у вітчизняному науковому дискурсі розкриваються особливості становлення образотворчого мистецтва, зокрема української скульптури, що детерміновані стильовими парадигмами модернізму, постмодернізму та post-постмодернізму, зокрема в аспекті contemporary art, що в
просторі вітчизняного культуротворення віддзеркалилося ентропійними процесами реїфікації мистецької свідомості й формотворчих принципів. Аналітичний
фокус на феномені поглиблення кризи мистецтва посткультури детермінована актуальністю в умовах пізньої фази розвитку капіталізму методологічних традицій Франкфуртської філософської школи, та світосістемного аналізу І.Валлерстайна, які ефективно діагностують зміни соціально-історичних і культурно-мистецьких явищ.
Дисертація з’ясовує ризики процесів реїфікації, нівелюючих тенденції самоідентифікації національного образотворення, що деформує культурну пам’ять суспільної свідомості, в наслідок чого сучасна світова і вітчизняна скульптура, позбавлена вітальної аури, трансформується у розсудливий дизайн-
проект, факт чого маніфестує public art post-постмодернізму, що врешті веде до культурної ентропії суспільства споживання. Між тим протягом історичного
шляху еволюції української скульптури регіструються закономірності циклового повторення стильоутворювальних стратегій, що графічно візуалізується еволюційною моделлю на засадах Теорії Ф. Шміта. Це веріфікує у підсумку твердження дисертанта, що еволюційний шлях української скульптури ХХ–ХХІ століть демонструє сталий імператив парадигмально-стильового ресайклінгу, за яким стильовий гештальт доби трансформується і повертається на новому щаблі завдань у загальному русі законоутворювальних енергій методологічної та стилістичної свідомості. Тож знання закономірностей еволюції мистецтва дозволяє кожній національній культурі послідовно опрацьовувати трансцендентні і позитивістські формотворчі стратегії, де саме духовні інтенції формотворення
у свобідному часі складають пріоритетний напрямок творчо-плідного розвитку мистецтва як окремої нації, так і мультикультурної європейської спільноти.
Ключові слова: мистецтво посткультури, парадигмальні трансформації, українська скульптура, мистецтво ХХ століття, мистецтво ХХІ століття, стиль, комодифікація, реїфікація стильової свідомості, модель циклічного розвитку.
