Рижова О. О. ІКОНОПИС У ХУДОЖНІЙ КУЛЬТУРІ КИЄВА КІНЦЯ XVII–XVIII СТОЛІТЬ

Дисертація містить розвідки творів київського іконопису кінця XVII–XVIII ст. в музейних зібраннях Києва: Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, Національного заповідника «Софія Київська» і Національного художнього музею України. Проведено мистецтвознавче та культурологічне вивчення пам’яток, розкрито їх характерні художні особливості й іконографічні ознаки; простежено зв’язок зображень з основними богословськими догматами. Розглянуто матеріальну структуру ікон і визначено основні техніко-технологічні параметри, які притаманні пам’яткам цієї групи. До наукового обігу введено нові пам’ятки і відомості з історії художньої культури Києва доби Бароко. Загалом вивчення іконопису у художній культурі Києва кінця XVII–XVIII ст. показало, що середовище, де створювали пам’ятки, визначали богослови та митці Києво-Печерської лаври; там само, в лоні Печерського монастиря, народжувалися еталонні речі — ікони та іконостаси, що згодом ставали зразками для майстерень Києва та регіональних художніх осередків Лівобережної України. Доведено, що розглянуті пам’ятки віддзеркалюють естетику та світогляд того часу в категоріях «прекрасне та благе, як дар Божий». Джерело життя і подавача всіх благ — Христа, представлено переважно в іконографічному типі Христа Архієрея (Первосвященика, першого та головного Вершителя Літургії) або Цар Царем (Владикою світу); разом з Христом, Сином Божим, одним з головних смислових та художніх образів є образ Трійці Новозавітної (Отця, і Сина, і Святого Духа). Одним із лейтмотивів у художній культурі та образотворчих пам’ятках цієї доби є тема зцілення духовного та тілесного «по даній <...> від Бога благодаті» (1Кор. 3:10); ідею «єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви» послідовно та наочно розробляють та розкривають митці у Соборних композиціях.