Дослідження функціонування пенітенціарної системи у згаданому регіоні актуалізується не лише через невивченість теми вітчизняною та закордонною історіографією, а й можливістю реалізувати поставлену мету через підготовку роботи на порубіжжі таких назрілих для сучасної соціогуманітаристики субдисциплінарних напрямів, як регіональна історія, соціальна історія та історія права. Донині такі маргінальні групи соціуму міжвоєнної Волині та Галичини, як злодії та в’язні мало привертали увагу дослідників. Аналогічна ситуація простежується з аналізом їхнього повсякденного життя.
Вивчення історії функціонування польської пенітенціарної системи на теренах Волині та Галичини є актуальним і з огляду на те, що дає можливість зіставити набутий нею досвід з реаліями діяльності та завданнями кримінально-виконавчих систем різних держав, у тому числі й України. Доцільність звернення до теми визначається також тим, що її розробка сприяє введенню до наукового обігу чималої кількості маловідомих матеріалів, які висвітлюють не тільки історію становлення, організацію та функціонування пенітенціарної системи на Волині та в Галичині, а й тогочасну суспільно-політичну, соціально-економічну та національно-релігійну ситуацію в регіоні.
Становлення та утвердження польської пенітенціарної системи на Волині та в Галичині тривало упродовж 1918–1923 років. Серед регіональних особливостей цього процесу можемо виокремити складну військово-політичну ситуацію, а саме: події польсько-української та польсько-більшовицької воєн, непросте розв’язання «українського питання» на міжнародній арені, національну та релігійну політику урядів Польщі, яка зумовлювала поступове видалення з корпусу службовців пенітенціарної системи представників непольської національності; непрості (ре)евакуаційні процеси та проблеми обміну в’язнями тощо.
На теренах Волині та Галичини розміщувалися пенітенціарні установи різних типів та класів, які мали здебільшого карно-слідчий характер. Волинські в’язниці, з огляду на іншу модель організації пенітенціарної системи, значно поступалися у чисельності галицьким тюремним установам. Архітектурною особливістю більшості тюрем Галичини була їх локалізація в спільному комплексі з судовими приміщеннями, що зумовлювалося австрійською правовою традицією. Корпус тюремних службовців Волині та Галичини в абсолютній більшості складали поляки римо-католицького віросповідання. Зазвичай ці особи мали попередній досвід військової або правоохоронної служби.
Щоденне життя в’язнів мало регламентований та унормований характер. Ув’язнені часто нарікали на неякісне та недостатнє харчування. Під час перебування в пенітенціарних закладах вони нерідко хворіли, а отже зверталися за медичною допомогою. Інтегральний елемент щоденного життя в’язня становила праця. Ув’язнені могли виконувати різні види робіт як у тюрмі, так і за її межами. Для окремих засуджених відбування покарання було доброю нагодою опанувати грамоту, здобути базову освіту або поглибити релігійні знання. Перебуваючи у пенітенціарних установах, в’язні часто порушували внутрішньотюремний режим. Бунти, голодування та втечі належали до найбільш радикальних проявів цього явища. В тюрмах в’язні творили власні замкнені середовища – «комуни» («общини»). Такі утворення мали чітку ієрархію та регламентовані правила поведінки. Очільники цих груп були уповноважені репрезентувати своїх співкамерників у взаєминах з тюремною владою. Політв’язні теж творили у в’язницях свої внутрішні групи й намагалися не полишати політичної діяльності навіть за тюремними мурами. Особи, котрі походили з Волині та Галичини, могли перебувати у в’язницях й поза межами рідного краю. Найчастіше це відбувалося через вчинення злочину та проведення слідчих дій в іншому воєводстві, необхідність підбору карного закладу згідно із судовою ухвалою, переповнення локальних пенітенціарних установ та ін.
Вагома роль у матеріальній та правовій підтримці в’язнів належала громадському й політичному секторам, зокрема філіям організації «Патронат», які надавала моральну та матеріальну підтримку особам, котрі з різних причин перебували у закладах виконання покарань, а також членам їхніх родин. Ліворадикальним в’язням допомагала Міжнародна організація допомоги борцям революції, Комітет допомоги політичним в’язням у Східній Галичині (Краєвий комітет допомоги революційному рухові в Східній Галичині) тощо. У другій половині 20-х років у досліджуваному регіоні простежується діяльність Міжпартійного секретаріату боротьби за амністію політичних в’язнів. Дієву юридичну та матеріальну підтримку в’язням надавали також численні громадські та політичні організації, як-от Ліга захисту прав людини і громадянина, Комітет допомоги українським політв’язням (Український добродійний комітет), а також чимало політиків, адвокатів, громадських активістів, інших осіб.
Ключові слова: Волинь, Галичина, Польща, пенітенціарна система, тюрма, в’язень, становлення, розвиток.
