Малиновський А. Т. Антропологія української прози першої половини ХІХ століття. Культурні трансфери.

Монографію присвячено українській прозі першої половини XIX століття в антропологічному вимірі. Її осмислення з позиції культурного вибуху, мінливості канону, перехідності художньої системи спонукало автора до виходу за межі власне літературознавчої методології. Історико-міфологічні проєкції, міжнаціональні аналогії, мовно-етнічні екскурси потребують опертя на синергетичну концепцію культури. Застосування теорії культурного трансферу і тезаурусного підходу сприяє вивільненнюукраїнської літератури зі завузьких меж етнографічного прочитання, з лабет старомодності, локальності, надмірної соціологізації, народницького пафосу. Сучасні підходи створили підґрунтя для нівеляції затертих уявлень про її відрубність, хуторянство, відсталість, як і, буцімто, властиву їй провінційність і маргінальність, які насправді були творчо продуктивними стратегіями модерного письма. Системно вивчено поступ новочасної літератури від її народження, досвітків до усталення канону, заґрунтованого на багатоманітному наповненні слова, палімпсестності його історичних сенсів, відкритості до діалогу традицій з новаторством. Принципово новий погляд на першопочаток українського письменства в контексті культурної історії літератури проливає світло на його модерність, зв’язок із процесами націєтворення в умовах гібридизації, розколотої ідентичності і «заблокованої культури». Проаналізовано антропологічні коди національного простору як гетерогенної і надзвичайно рухливої категоріїновоїукраїнської прози. Простежено щільний зв’язок утілених у текстових структурах культурних універсалій з художніми просторовими моделями означеної доби. Співвіднесену з ними сферу емоцій висвітлено в контексті нового історизму, що уможливлює висновок про їх багатошаровий палімпсестний характер і роль у транс- і міжтекстовій взаємодії. Продемонстровано можливості крос-культурного аналізу української прози першої половини XIX століття, зокрема на рівні вивчення жанрів, мистецької урбаністики, мовних кодів тощо. Зроблено висновок про творчу здатність українського літературного канону до самооновлення в складних діалогічних взаєминах культурного трансферу.