На основі сучасних теоретико-методологічних підходів виявлені закономірності та особливості зародження, становлення й функціонування преси українських політичних партій і рухів у Галичині у 1890–1914 рр., подані характеристики законодавчих, організаційних та творчих аспектів пресової діяльності.
Використані у дослідження теоретико-методологічні підходи щодо співвідношення загального і специфічного в історії та типології пресового простору Галичини дозволяють сформулювати власний підхід до визначення дефініцій «преса політичних рухів» та «партійна преса».
Натомість під власне партійною пресою розуміємо групу видань (періодичних і неперіодичних), засновником котрих виступає конкретна політична партія, і головною метою якої служить забезпечення політичної комунікації як серед одно-партійців, так і з іншими політичними силами, а також пропаганда та розповсюдження ідей і поглядів «своєї» партійної політичної сили серед громадськості й залучення нового електорату.
Зазвичай народження нової політичної сили невдовзі супроводжувалося появою її першого друкованого органу (далі – й наступних). Спостерігалися й випадки, коли, навпаки, спершу створювався друкований орган, редакція та дописувачі якого становили коло однодумців, а уже пізніше на цій базі формувалася політична сила.
Історіографічні аспекти дослідження розглядають динаміку наукового осмислення історії української преси й журналістики Галичини та розвитку напрямів присвячених їй наукових праць (підсумкові праці, вивчення окремих періодів і проблем, національних і макрорегіональних традицій, критика ідей окремих дослідників щодо інституціоналізації та теоретико-методологічних аспектів історії розвитку політичної та партійної преси зазначеного періоду тощо.
Джерельна база дисертаційного дослідження включила кілька основних блоків : архівні матеріали, виявлені дисертанткою особисто, безпосередній контент політичних та партійних періодичних видань, листування редакторів видань з читачами та меценатами з найширшого кола питань, науково-довідкові видання.
Особлива увага у роботі приділена типологічним характеристикам політичної та партійної преси цього періоду, її функціям та особливостям взаємодії з партійними фракціями та читацькою авдиторією, акцентовано увагу на змістовому компоненті творчих напрацювань.
Підсумовано, що кожне окреме партійне видання – живий, конкретно-історичний соціальний і творчий організм, ідеологічний феномен, політичне та культурне досягнення суспільства, продукт праці конкретних людей.
Серед типологічного розмаїття пресових першодруків Галичини виокремлено видання політичні, простежено медіа-тренди, що визначили появу суто партійних видань. На основі значної кількості джерел проаналізовано передумови появи партійних пресових органів Галичини, визначена їх роль як суб’єкта та об’єкта процесів партійного будівництва.
Зроблено висновок, що в українському політикумі досліджуваного періоду існувало чотири напрями (чи відлами). Найстарший за часом утворення – русофільський ( москвофільський), наступний у часі – народовський (або ще – народовецький). Приблизно водночас оформлюється соціалістичний напрям, який тяжіє до т. зв. австро-марксизму, та клерикальний, у тих історичних умовах достатньо близький до народовського. Кожний з відламів мав свої друковані ЗМІ, які боролися за «русинську» (українську) авдиторію.
У дослідженні зроблено висновок про надважливу роль політичного журналіста адже на зламі ХІХ – ХХ століть саме політична журналістика часто відкривала шлях у велику політику
Дослідження слугує основою для подальшого науково-теоретичного опрацювання питань функціонування партійної преси в умовах історичних пертурбацій, створення наукового підґрунтя для інших перспективних досліджень, головними результатами яких мають стати розробки теоретичних та практичних медіа-моделей партійного друку. Результати дослідження можуть бути використані у практичній діяльності сучасних політичних партій, що отримують змогу творчо застосувати історичний досвід творення партійних друкованих органів, синкретично поєднувати їх із новими медіа.
