Кобетяк А. Р. Політичні детермінанти конституювання Помісної православної церкви

Зростання вагомості релігійного й політичного чинників в українському суспільстві вимагає переосмислення пов’язаних із ними явищ і процесів, що актуалізує окреслену проблематику й обумовлює її детальний аналіз і дослідження. Для сучасної України формування власної незалежної церкви є питанням національної безпеки, ментального утвердження проукраїнського орієнтиру національної самоідентифікації, престижу держави на міжнародній арені, а головне – можливістю консолідації громадян навколо єдиної православної церкви, котра є найбільшою конфесією в країні. Однак роз’єднання українського православ’я на кілька юрисдикцій нівелює цей процес. Проблема формування єдиної Помісної церкви належить до сфери, де церква самостійно не може вирішити цілий комплекс накопичених проблем. Наявність кількох паралельних юрисдикцій православних церков в Україні є одним із вагомих конфліктогенних факторів у нашому суспільстві. Цьому сприяє відсутність церкви незалежної від зовнішніх релігійних центрів. Вирішення майнових питань релігійних організацій на сучасному етапі призводить до зростання напруги в суспільстві та розпалювання ворожнечі, які припиняться із формуванням Єдиної церковної організації. Доведено, що причиною еволюції державно-політичних процесів у становленні автокефального устрою православних церков стала відсутність чіткої регламентації процедури проголошення нової автокефальної церкви, унаслідок чого сформувалися «грецький» і «слов’янський» підходи в питанні автокефалії. Базовим положенням «грецького» підходу є визнання пріоритету Вселенського патріархату, який регулює православне життя й діяльність інших Помісних церков. «Слов’янський» підхід передбачає існування Помісних церков як певної конфедерації автономних утворень, кожна з яких повністю незалежна одна від одної та має право самостійно надавати автокефалію своїй автономній частині. Політичний зміст автокефалії як зовнішньої адміністративної структури зумовлює появу певних конструкцій і структур, що утвердилися в церковній практиці й стали залежними від державно-політичних інституцій. Встановлено наявність яких політичних умов необхідна для ініціювання надання автокефального статусу певній церковній організації: по-перше, повна або часткова політична незалежність території, де буде інституціоналізована нова автокефальна церква; по-друге, географічна віддаленість означеної території від Церкви-матері; по-третє, етнічна, мовна й культурна відмежованість регіону від загальної кіріархальної церкви; по-четверте, наявність власної церковної історії та традицій; по-п’яте, відсутність розколів і розділень усередині церкви; по-шосте, політична підтримка держави, що відображається в давніх канонах та традиціях церкви. Доведено, що продумана політика держави у релігійній сфері є ключовою вимогою на шляху до проголошення незалежної церкви.