У дисертації здійснено теоретико-методологічне обґрунтування концептуальних засад та механізмів публічного управління інтелектуальним потенціалом регіону як основи сталого розвитку в умовах децентралізації влади в Україні.
Актуальність обраної теми дослідження обумовлена тим, що Україна приєдналася до глобального прагнення до сталого розвитку шляхом вироблення відповідних механізмів задля розвитку економіки, заснованої на знаннях й інноваціях, що спонукає до пошуку шляхів забезпечення цього процесу. Публічне управління інтелектуальним потенціалом є основою цієї стратегії на державному, регіональному та місцевому рівнях.
Узагальнення значної кількості інтерпретацій інтелектуального потенціалу дозволило авторці дійти висновку, що інтелектуальний потенціал є нерозривною єдністю кількісного та якісного аспектів, дійсного і можливого та відображає одночасно три рівні зв’язків і відносин: ретроспективні, репрезентативні, футурологічні, та становить не тільки сукупність ресурсів, резервів, можливостей, а й багатовимірні здатності соціальної системи реалізувати свої можливості через інтелектуальну діяльність. Особливий інтерес до вивчення територіального розвитку, до проблеми відтворення на території, оцінки і реалізації потенціалу кожної територіальної одиниці, активного залучення до господарського обігу їх ресурсів обумовлений тим, що чимало тенденцій економічного і суспільного розвитку зароджуються саме в територіальних громадах та регіонах.
Застосування методологічної тріади дослідження на підставі інтеграції системної, універсалістської, діяльнісної парадигм дозволило визначити структурно-функціональні характеристики інтелектуального потенціалу регіону, під яким авторка розуміє міру його здатності при даному рівні свого розвитку в конкретному просторово-часовому континуумі реалізовувати можливості, що містяться в його наявних інтелектуальних ресурсах, з метою забезпечення пріоритетів регіонального розвитку на основі сукупності знань, інформації, інноваційних технологій, інтелектуальної власності та здатності до цілепокладання та ціледосягнення, яка перманентно відтворюється.
Визначено складові інтелектуального потенціалу регіону – потенціал кадрів інтелектуальної сфери суспільної праці, зосереджений у сфері науки та освіти, потенціал регіональних органів державної влади та місцевого самоврядування, потенціал, закладений в знаннях, інноваційних процесах, технологіях, видах інноваційної продукції, які існують на території регіону.
Обгрунтовано системні функції інтелектуального потенціалу: системоутворююча; інтеграційна; конструктивна; розподільча; мотиваційно-мобілізаційна; відтворююча.
До структурних елементів регіону як сфери формування інтелектуального потенціалу авторка відносить ті з них, що забезпечують виробництво, використання та поширення знань, що сформувалися і функціонують у певному регіоні, а саме: сфера наукових досліджень (науково-дослідні установи), що сформувалася та працює у регіоні; регіональна система освіти; регіональне інноваційне середовище; заклади культури регіону; підприємства та організації усіх форм власності, які забезпечують капіталізацію знань та інновацій. Ці елементи визначають зміст інтелектуального потенціалу регіону, форми його прояву і вплив на сталий розвиток території.
