Інститут президентства в Україні відіграє визначальну роль у сфері суспільно-політичних відносин, оскільки за існуючою традицією саме гарант Конституції й політичні сили, що його підтримують, здійснюють вирішальний вплив на формування та реалізацію стратегічного курсу держави. Проте вочевидь спостерігається неадекватність управління, невідповідність якості влади характеру завдань, що стоять перед країною. Вищі органи влади на інституційному рівні фактично не змінювалися весь період незалежності, перебуваючи поза системою політичної відповідальності.
У межах поставлених мети і завдань з’ясовано стан вивчення проблеми (де)легітимації президентської влади в Україні; визначено зміст теоретичних підходів дослідження політичного процесу в контексті технологічного виміру (де)легітимації президентської влади; обґрунтовано методологію дослідження проблеми (де)легітимації влади в політичному процесі; з’ясовано нормативно-правову базу легітимації президентської влади в Україні; розкрито інституційну структуру легітимації владних повноважень та особи глави держави в Україні; виявлено зміст технологій делегітимації інституту президентської влади в Україні в електоральних процесах 1999–2004 рр.; визначено особливості використання технологій делегітимації інституту Президента України на виборах 2010–2019 рр.;розкрито та узагальнено форми та напрями делегітимації Президента України в позалекторальних процесах.
У контексті (де)легітимації глави держави дуже важливим є електоральний процес, коли претенденти на вищу посаду в державі мають можливість змагатися і проводити комплекс дій з метою власної популяризації і, навпаки, спрямовувати зусилля на дискредитацію своїх опонентів. Цей процес включає сукупність технологічних прийомів і заходів і часто залежить від фінансової спроможності кандидатів, вмінь та навичок членів його команди та виборчого штабу, політичної кон’юнктури тощо.
Інституційна структура легітимації Президента України складається із сукупності державних та недержавних інституцій, установ та організацій. Легітимацією президентської влади опікуються органи державної влади, насамперед Офіс Президента України, до недавнього часу державні адміністрації, пропрезидентські фракції в парламенті, підконтрольні засоби масової інформації й комунікації, політичні партій й громадські об’єднання тощо, лояльні або спеціально створені для підтримки й захисту цього інституту влади.
Легітимація президентської влади також відбувається шляхом ідентифікації суб’єктів суспільно-політичних відносин за ідейно-політичними або соціально-культурними ознаками, прихильним ставленням громадян до вектору суспільного розвитку, який пропонує глава держави або кандидат під час виконання своїх функціональних обов’язків або під час виборів. Усе це потребує відповідної інституалізації й формалізується під час вироблення стратегічного курсу держави, у нормативно-правових актах, які регламентують порядок формування та діяльності вищих і центральних органів влади, у законах про вибори, про політичні партії, їх програмах і статутах, передвиборчих програмах кандидатів, судових позовах та ін.
Специфікою застосування технологій делегітимації президентської влади в українському політичному процесі є їх негативний вплив не лише на особу конкретного політика, але й на інститут президентства як такий, довіра до якого падає разом із падінням рейтингів довіри до конкретного президента.
Масштабність фігури та інституту президентства в Україні обумовлює форми та зміст технологій їх делегітимації з боку контреліти. Технологічні прийоми, засоби, зміст і напрями делегітимації Президента України в позалекторальних процесах значною мірою ідентичні тим, що використовують під час виборчих перегонів, крім тих, що безпосередньо впливають на результати підрахунку голосів, зокрема фальшування, маніпуляції з виборчими бюлетенями, виборчою документацією тощо.
Розмах кампаній, спрямованих на підрив авторитету глави держави, його дискредитацію в очах громадськості, визначають «градус» боротьби між політичними угрупуваннями, рівень згуртованості опозиції, чинник міжнародного втручання тощо. Показово, що такі кампанії набувають обертів за рік-два до чергових президентських виборів. Інколи масштабність антипрезидентських виступів, її технологічна складова обумовлені непродуманими й недалекоглядними діями та вчинками президента та його найближчого оточення. Найбільш масштабними виступами проти кандидата в президенти та діючого глави держави стали події Помаранчевої революції й Революції Гідності, які поклали край президентським амбіціям В. Януковича.
