У дисертації обґрунтовано теоретичні засади та розроблено практичні пропозиції щодо формування механізму децентралізації взаємодії суб’єктів публічного управління у сфері охорони правопорядку на субрегіональному рівні. Подано авторське визначення поняття “механізм децентралізації взаємодії у сфері охорони правопорядку”, що визначається як перехід від каральних до соціально-сервісних функцій органів охорони правопорядку, а також від вертикальної взаємодії у правоохоронній системі, до координації як форми організації взаємодії більшої кількості суб’єктів на місцевому рівні, за якою усі сторони зобов’язані організувати взаємозв’язок та координувати діяльність.
Уточнено поняття “органи охорони правопорядку” як один із видів правоохоронних органів, що реалізують правоохоронну функцію держави та які спеціально уповноважені на проведення особливого різновиду державноуправлінської діяльності, що здійснюється із застосуваннями державного примусу.
У дисертації вперше обґрунтовано механізм децентралізації взаємодії та його складові: суб’єкти взаємодії та технологічні елементи взаємодії, в основі якого є координаційний центр, що забезпечує взаємодію державних та недержавних інститутів у процесі прийняття та реалізації координаційних рішень з питань забезпечення охорони правопорядку на субрегіональному рівні.
Запропоновано організаційно-управлінську модель взаємодії правоохоронних органів, органів державної влади, місцевого самоврядування та громадськості для забезпечення охорони правопорядку на субрегіональному рівні за різних соціально-економічних та еколого-техногенних умов, що складається з п’яти основних функціональних блоків з мінімальним рівнем ієрархічних зв’язків.
Удосконалено підходи до моделювання організаційної структури взаємодії суб’єктів реалізації правоохоронної функції держави на субрегіональному рівні та громадськості.
Розширено сукупність принципів реалізації правоохоронної функції на місцевому рівні, що на відміну від існуючих доповнено принципом постійної взаємодії та комунікації суб’єктів публічного управління, правоохоронних органів і громадськості на основі партнерства та співпраці.
У дисертації набули подальшого розвитку теоретичні обґрунтування доцільності запровадження концепції communitypolicing у діяльність органів охорони правопорядку на місцевому рівні для забезпечення взаємодії та партнерства поліції з іншими міськими службами та громадськістю. А також тенденції запровадження кращих зарубіжних практик щодо децентралізації повноважень у сфері охорони правопорядку, зокрема доцільність використання стратегії поліцейсько-громадського контакту та залучення місцевих громад і громадських організацій до координаційного центру з питань планування та реалізації державної політики у сфері охорони правопорядку на відповідному територіальному рівні.
Розроблено та обґрунтовано практичні пропозиції щодо внесення змін до чинного законодавства питань легалізації діяльності муніципальної поліції, розподілу прав та обов’язків між муніципальною та національною поліцією, закріплення обов’язкового залучення муніципальної поліції до питань забезпечення цивільного захисту щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій, ліквідації їх наслідків.
У рамках реформування правоохоронних органів і завершення реформи децентралізації необхідним є посилення інституту дільничних та легалізація муніципальної поліції лише після остаточного формування об’єднаних територіальних громад по всій державі.
Ключові слова:механізм децентралізації взаємодії, організаційна структура взаємодії, система охорона правопорядку, органи охорони правопорядку, децентралізація повноважень у сфері охорони правопорядку, органи публічної влади, правоохоронна функція держави, муніципальна поліція, модель організації взаємодії у сфері охорони правопорядку.
