На сучасному етапі в Україні визначені нові стратегічні цілі розвитку держави, досягнення яких в умовах низької ефективності вітчизняного вугледобування, а також підтримки Україною мейнстриму декарбонізації світової енергетики ускладнилося. В цьому контексті суттєвого значення набуває виявлення загальних тенденцій й розробка відповідних засобів державного регулювання розвитку вугільної промисловості, які забезпечували б позитивні промислові результати для України.
Метою дисертаційної роботи є обґрунтування теоретико-методологічних засад державного регулювання розвитку вугільної промисловості задля розроблення практичних рекомендацій щодо його вдосконалення в умовах структурних трансформацій економіки України.
Об’єктом дослідження є вугільна промисловість України.
Предметом дослідження є державне регулювання розвитку вугільної промисловості в умовах структурних трансформацій економіки України.
У дослідженні використовуються такі методи: узагальнення і систематизації; діалектичний, структурно-функціональний; логіко-семантичний, аналізу і порівняння; історико-правовий, аналогії, порівняльного аналізу; контент-аналізу; розрахунково-конструктивний; імітаційного моделювання; статистичний, графічний; динамічного програмування.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні теоретичних і методичних засад задля розроблення практичних рекомендацій з державного регулювання розвитку вугільної промисловості в умовах структурних трансформацій економіки України:
уперше обґрунтовано концептуальні основи розвитку вугільної промисловості України на засадах кластерного механізму адаптивної реорганізації, що орієнтовані на енерготехнологічну спеціалізацію вуглехімічного, металургійного та природоохоронного характеру та засновані на забезпеченні соціального діалогу між владою, і громадськими організаціями, трудовими колективами, а також підтримці недержавних організацій;
удосконалено:
– класифікацію нормативно-правового й інституційного забезпечення регулювання вугільної промисловості на основі ступеня і характеру впливу державних рішень на вектор її розвитку, що включає загальноуправлінське, курсоутворююче, спеціальне та системне нормативно-правове забезпечення та нормативно-правове забезпечення фінансової підтримки;
– методичний підхід визначення ресурсного потенціалу гірничо-промислового комплексу в рамках перспективного державного регулювання розвитку вугільної промисловості України, який заснований на самоорганізації, циклічності та синергії, що забезпечується інституційним механізмом впровадження державної політики розвитку вугільної промисловості через Національну вугільну компанію;
– модель стратегії розвитку вугільної промисловості, засновану на динамічному програмуванні за принципом оптимальності Белмана, що орієнтована на механізм адаптивної реорганізації, інтересах у сфері енергетичної безпеки, соціально-ціннісного підґрунтя державної влади, впливові зовнішніх споріднених проектів за альтернативними стратегіями;
набули подальшого розвитку:
– теоретико-методологічні засади функціонування вугільної промисловості як об’єкта державного регулювання з використанням теорії обмежень Голдрата, що концентрують увагу на державних пріоритетах, визначення яких створює правові, економічні та соціальні передумови реструктуризації вугільної промисловості в контексті політики декарбонізації;
– узагальнення світового досвіду державного регулювання вугільної промисловості, засновані на принципах державного регулювання розвитку, формах державного регулювання діяльності, перспективних джерелах фінансування заходів розвитку та етапах реформування вугільної промисловості;
– завдання державного механізму з формування умов технічної та технологічної підготовки вугільної промисловості до зміни кон’юнктури енергетичних ресурсів, засновані на виявлених тенденціях, що орієнтуються на пріоритетність масштабної державної програми підтримки вуглехімічного напряму;
- формування комплексу детермінант державного регулювання розвитку вугільної промисловості, що передбачає повний цикл перетворення економіки вугледобувного регіону за стандартом «від чорного до зеленого».
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що розроблені й обґрунтовані в дисертації наукові положення, висновки та рекомендації можуть бути використані в практичній роботі органів влади щодо державного регулювання розвитку вугільної промисловості.
Ключові слова:публічне управління, державне регулювання, вугільна промисловість, механізми державного регулювання,інституційний механізм,кластерний механізм,адаптивна організація,Національна вугільна компанія, інноваційний розвиток вугільної промисловості, декарбонізація економіки, структурні трансформації.
