Дисертація присвячена обґрунтуванню теоретико-методологічних та прикладних положень ролі політико-управлінської еліти (ПУЕ) у модернізації публічного управління в Україні.
Дисертантом вперше обґрунтовано діалектичну залежність сучасної парадигми модернізації публічного управління в Україні, від процесу становлення і розвитку національної ПУЕ, механізмів її рекрутування/відтворення, а також її морально-ціннісних і професійних якостей. Концептуально узагальнені та систематизовані напрями та механізми удосконалення діяльності вітчизняної ПУЕ як керівного суб’єкту модернізації публічного управління в Україні шляхом підвищення професійної компетентності управлінських кадрів, нормативно-правової бази, оптимізації механізму взаємодії ПУЕ та інститутів громадянського суспільства.
У роботі уточнено понятійний апарат науки державного управління. Поглиблено зміст поняття “політико-управлінська еліта”, що визначається як привілейована група осіб із високим соціальним статусом, що локалізується в структурі вищих політичних і адміністративних посад системи центральних і місцевих органів державного управління і місцевого самоврядування, завдяки чому вона володіє виключними повноваженнями приймати та забезпечувати реалізацію суспільно значимих політичних і державно-управлінських рішень.
Автором визначені сутнісні параметри ПУЕ як суб’єкта модернізації публічного управління, якими є: доступ до суспільних ресурсів; специфічні управлінські функції; індивідуальні психологічні і професійні якості.
Розкрито роль ПУЕ у процесах модернізації публічного управління у розвинутих зарубіжних державах, встановлено зв’язок між моделями проведення реформ у різних державах із організацією системи професійної освіти керівних кадрів для державної служби і політичного управління.
У роботі доведена пряма кореляція між процесами становлення та розвитку української ПУЕ в умовах соціально-економічних, політичних і культурних трансформацій держави та спробами модернізувати систему публічного управління, періодичність яких збігається з президентськими термінами. Розкрито суть даного зв’язку, що полягає в: у гіперболізованій ролі інституту президента України у модернізаційних процесах в державі; відсутності інституційної пам’яті та наступності у впровадженні реформ; залежності стану системи публічного управління від політичного чинника боротьби фракцій владної еліти; “олігархізації” і регіоналізації ПУЕ; домінуванні неформальних відносин.
Доведено, що вітчизняна ПУЕ не володіє достатньою мотивацію на реформаторські кроки, крім тих випадків, коли ситуацією продиктовано збереження її привілейованих позицій у суспільстві. Приділено вагому увагу визначенню чинників, що обумовлюють низький модернізаційний потенціал сучасної ПУЕ: низький досвід і професійна підготовка необхідні для роботи у сфері державного управління у більшості її представників; відсутність у неї суспільного авторитету; переважно негативне ставлення соціуму до неї як до агентів реформ; брак суспільної довіри до ключових державних інститутів, що контролюються її представниками.
У дисертації ґрунтовно проаналізовано досвід відтворення національної ПУЕ. Показано, що даний процес характеризується переважно закритим характером рекрутування до цієї елітарної групи, що обумовлено замкненим ланцюгом між інституціолізованими механізмами її рекрутування, відповідно каналами її поповнення.
Автором удосконалено організаційно-правові підходи підвищення модернізаційного потенціалу вітчизняної ПУЕ шляхом освоєння загально управлінських базових компетентностей осіб, уповноважених на виконання функцій держави, а також оволодіння спеціальними компетентностями, зокрема, конфліктологічною і компетентністю конструктивної взаємодії із заінтересованими сторонами.
Запропоновано методичні підходи підвищення суспільної довіри до ПУЕ як керівного суб’єкту модернізації публічного управління в Україні, що відрізняються спрямованістю на удосконалення та імплементацію етичних стандартів поведінки у практику діяльності державних службовців категорії “А” і депутатського корпусу.
Здобувачем проаналізовано практику взаємодії національної ПУЕ та громадянського суспільства у контексті модернізації публічного управління. Запропоновано шляхи удосконалення механізму такої взаємодії за рахунок оновлення існуючих організаційно-правових інструментів та підвищення комунікаційного забезпечення.
Ключові слова: політико-управлінська еліта, правляча еліта, посади державної служби категорії “А”, публічне управління, модернізація публічного управління, професійні компетентності, етичні стандарти, механізми державного управління.
