У дисертаційній роботі вирішене поставлене завдання у галузі науки державного управління - обґрунтовано теоретичні і методичні засади щодо забезпечення спроможності територіальних громад: запропоновано концептуальний підхід до забезпечення спроможності, що базується на системі принципів застосування механізмів забезпечення спроможності та встановленні типів спроможності територіальних громад, розроблено класифікацію типів спроможності, удосконалено методичні підходи до оцінювання спроможності, удосконалено систему механізмів забезпечення спроможності та сформовано практичні рекомендації щодо їх застосування.
Здійснено аналіз та узагальнено положення законодавства України, напрацювання вітчизняних і зарубіжних науковців у сфері дослідження інституту спроможності територіальних громад з метою визначення стану розробленості зазначеної проблематики. Законодавство України дає наступне визначення “територіальна громада”: сукупність жителів, об’єднаних постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. При чому поняття спроможність територіальної громади у законодавстві тлумачиться як здатність лише органів місцевого самоврядування якісно надавати усі необхідні населенню послуги, зокрема у сфері освіти, культури, охорони здоров’я, соціального захисту, житлово-комунального господарства, що не повною мірою відображає сутність поняття спроможності, з огляду взаємної відповідальності за розвиток територіальних громад з боку органів МС та самих жителів. Запропоновано визначати спроможність територіальної громади як стан реалізації здатності забезпечувати розвиток територіальної громади та вирішувати питання місцевого значення - і органів місцевого самоврядування, і жителів територіальних громад.
Уточнено сутнісні характеристики та зміст понять “територіальна громада”, “спроможність територіальної громади”, “механізм забезпечення спроможності територіальної громади”. Територіальна громада - жителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, селищ, міст, що мають єдиний адміністративний центр. Спроможність територіальної громади – стан реалізації здатності органів місцевого самоврядування та жителів територіальної громади забезпечувати розвиток територіальної громади та вирішувати питання місцевого значення, передбачених законодавством. Механізм забезпечення спроможності – сукупність фінансово-матеріальних, інституційних (організаційних) та правових засобів практичної реалізації функцій територіальної громади і забезпечення її життєдіяльності та розвитку.
Узагальнено європейський досвід децентралізації та формування спроможних територіальних громад з метою підготовки практичних рекомендацій органам державної влади та ОМС щодо адаптації кращих практик у вітчизняному законодавства, а саме:
- дотримуватись принципу добровільності, не застосовувати командно-адміністративні методи реорганізації територіальних громад та відмовитись від застосування єдиного кількісного критерію обов’язкової мінімальної кількості населення у територіальних громадах, за прикладом досвіду Франції. Натомість, розробити та застосовувати фінансові стимули для об’єднання і подальшого злиття територіальних громад із населенням чисельністю менше ніж оптимально визначена кількість жителів, або для їх приєднання до більших територіальних громад – у разі неспроможності менш чисельних, за прикладом Італії та Естонії;
- стимулювати та заохочувати утворення нових територіальних громад у разі реорганізації – навколо міст, за прикладом досвіду Швеції, і навколо торгівельних зон та центрів тяжіння в кооперації ресурсів – за моделлю децентралізації Данії;
- продовжувати пошуки оптимальних варіантів територіального планування у разі потреби реорганізації територіальних громад – на основі врахування різниці між відносно нижчою спроможністю сільських та вищою спроможністю міських територіальних громад, аби пом’якшити і мінімізувати зростання розриву між відносно і найбільш успішними регіонами та країною у цілому, за прикладом Польщі;
- продовжувати впровадження організаційних реформ, що передбачають: посилення ролі голів територіальних громад та місцевих рад; забезпечення публічності і демократичності усіх процесів та процедур місцевої політики, розширення участі громадськості у прийнятті місцевих рішень, впровадження методу стратегічного планування розвитку територіальних громад, за прикладом досвіду Італії, Великої Британії, тощо;
- забезпечувати відповідність стратегічних цілей розвитку територіальних громад – глобальним цілям сталого розвитку, затвердженим Генеральною Асамблеєю ООН.
