Дисертація присвячена дослідженню політико-соціального феномену розколотого суспільства за ознаками, які становлять ризик для цілісності держави. Актуальність теми зумовлена тенденціями деетатизаії під впливом поглиблення глобалізаційних та транзитологічних процесів, ренесансом примордіальних ідентичносних орієнтирів, кількістю та наслідками конфліктів на релігійному та етнічному ґрунті, а також збройним конфліктом, що триває на Сході України.
Обґрунтовано визначення розрізняльних маркерів етнічної, лінгвістичної та релігійної (конфесійної) належності у якості ліній розмежування, розкол за якими загрожуватиме цілісності гетерогенної системи «соціум-політія».
Доведено можливість зведення трьох виокремлених ідентичносних належностей до однієї етнічної категорії, за визначенням С. Широкогорова, та переваги його дефініції над визначенням М. Вебера.
Встановлено обмеження концепції розмежувань Ліпсета – Роккана та запропоновано концептуалізацію наукової дефініції «суспільний розкол» із побудовою динамічної моделі на прикладі математичного маятника (Аналогія ІІІ) та локалізацією конфліктної складової.
Уперше досліджено точку біфуркації в цій моделі за допомогою концепту «етноцентруму» В. Самнера та В. Мюльмана як базової структури етнічного феномену. Роль держави у формі «прихильності» до однієї з сторін у суспільному протистоянні досліджена через порівняння із судочинством (Аналогія ІV).
Запропоновано визначення варіантів стратегій етнічних спільнот під час соціального розколу за допомогою пояснювальної моделі, побудованої з використанням концепту «захоплена держава» А. Гржимала-Буссе, «символічного капіталу» П. Бурдьйо та концепції А. Хіршмана – С. Фінера індивідуальної стратегії поведінки відносно формальних правил у несприятливих умовах.
Запропоновано визначення демократичності як ознаки допустимості засобів подолання суспільного розколу через наявність сукупності умов, що випливають із концепту «агонізм» Ш. Муфф.
Визначено основні течії в політологічній літературі концепцій розв’язання конфліктів у розколотому суспільстві та принципів постконфліктного інституційного регулювання демократичної спрямованості, а також розкрита їх сутність.
Запропоновано використання комплексу критеріїв оцінки прийнятності (КОП) імплементації рекомендацій концепцій консолідації суспільства в конкретній гетерогенній системі «соціум-політія»: суверенність (1); економічність (2) та комплексний взаємозв’язок трьох аспектів - оперативність (3а), ефективність (3б) і стійкість (3в), яке дозволило сконцентрувати увагу подальшої наукової розвідки на рекомендаціях і теоретичних засадах напряму «розподіленого правління».
Визначено необхідність здатності виборчої системи забезпечувати легітимність влади задля консолідації розколотого суспільства і стабілізації політії та здійснено з’ясування природи опосередкованого виборчою системою процесу збирання-делегування часток народного суверенітету, носієм якого є кожен громадянин окремо, через порівняння з інститутом представництва у юриспруденції (Аналогія V).
Сформульовані критерії легітимності рішення для сприйняття спільнотою, від імені якого воно ухвалюється: інклюзивність (як противага конфліктної стратегії «інтенсивної ексклюзії») - участь усіх членів колективу (звісно, враховуючи загальновизнані вимоги щодо правосуб’єктності за віком та станом психічного здоров’я) у вироблені рішення; універсальна репрезентативність - об’єктивне охоплення і включення у підсумковий результат усіх індивідуальних точок зору–персональних воль виборців».
Розглянуто проблематику актуальної (поточної) легітимності представницького органу влади, яка невиправдано перебуває на периферії уваги при дослідженнях дизайну електоральних систем через визначені «презумпції», хибність яких доведена у світлі Аналогії V.
Розглянута очікувана співсуспільною та інтегративною моделями та дійсна роль партіоми у розколотому суспільстві та проведений аналіз «точок перетинання» партій і етнічних спільнот.
Обґрунтована необхідність у зв’язку з неможливістю запропонувати спільний «образ минулого» запровадити етнополітику за принципом «єдність у різноманітності» , а становлення модерної української політичної нації підкорити спрямованості у спільне майбутнє демократичного поліетнічного суспільства.
Запропонована і обґрунтована необхідність імплементації конкретних політичних інститутів, які в реаліях України сприятимуть досягненню такої угоди та гарантуватимуть консолідацію розколотого суспільства.
