У даній роботі представлено дослідження впливу неформальних інститутів у процесі формування регіональних ідентичностей Донбасу. Актуальність даного дослідження полягає передусім в акценті на значенні в широкому сенсі культурної складової ідентичності, яка дає можливість більш переконливо пояснити процес формування та реформування політичних інститутів через вплив певного когнітивного набору (у нашому кейсі – через прояви регіональних самоідентифікацій мешканців Донбасу) на стратегії вибору і дії індивідів в умовах сучасного українського політичного процесу. Оскільки формальні політичні інститути в Україні є недостатньо дієспроможними, особливий дослідницький інтерес становить аналіз неформальних практик в якості важливих стійких компонентів, що системно відтворюються в рамках ідентичностей, а також визначення характеру взаємодії неформальних практик із формальними інститутами. Вивчення феномену регіональних ідентичностей Донбасу є також надзвичайно актуальним практичним завданням в умовах збройного російсько-українського протистояння.
Наукова новизна отриманих результатів полягає у здійснені комплексного дослідження формування регіональних ідентичностей Донбасу крізь інституційно-ціннісну призму аналізу, на основі якого розроблено карту рекомендацій для вироблення політик для ефективного реформування та побудови дієвих демократичних інститутів, а також політик у сфері миробудування та реінтеграції.
Отримані результати, які відзначаються науковою новизною, конкретизуються у таких положеннях. Вперше запропоновано та обґрунтовано поняття інституційної інтертекстуальності в якості організаційного принципу неформальних інститутів, що дозволяє концептуалізувати апріорну передзаданність цього феномену, яка заздалегідь обмежує і передбачає специфіку неформальних інститутів, які виникатимуть у конкретному суспільстві. Запропоновано та обґрунтовано інституційно-ціннісний підхід до дослідження феномена ідентичності, який передбачає аналіз неформальних практик та ціннісних установок. Комплексно досліджено взаємозв’язок та взаємовплив неформальних інститутів, цінностей та ідентичності на кейсі регіональних ідентичностей Донбасу.
Удосконалено класифікацію типів ідентичності, концептуалізацію та визначення поняття неформальні інститути через введення категорії ідентичності. Дістали подальшого розвитку застосування концепції габітусу П. Бурдьє, яка лягла в основу розробки інституційно-ціннісного підходу до дослідження феномена ідентичності. Також дістали подальшого розвитку застосування концепції територіального простору та простору приналежності С. Рокана та Д. Урвіна. Регіональну ідентичність Донбасу проаналізовано як «переважно територіальний простір, але з сильними ознаками простору приналежності». Продемонстровано, що в рамках інформаційних дискурсів та наративів гібридного україно-російського протистояння, російська пропаганда представляє регіональну ідентичність Донбасу як «переважно простір приналежності». На основі класифікації неформальних інститутів, запропонованої О. Стойко, а також класифікації методів дослідження територіальної ідентичності Я. Олійник та О. Гнатюк, розроблено принципи дослідження ідентичності через вивчення неформальних інститутів.
Досліджено прояви регіональних ідентичностей Донбасу на інституційно-ціннісному рівні. Вивчено практичне значення та функції регіональних ідентичностей Донбасу в умовах російсько-українського збройного протистояння. Проаналізовано, яким чином принцип взаємовиключення «чи вони – чи ми» був взятий за основу російською пропагандою для характеристики політики України, створення наративу «протистояння регіональної спільноти решті України», коли через реанімацію та оновлення численних радянських міфів та міфологем був створений образ сепаратистського Донбасу.
Здійснено порівняльний аналіз досліджень регіональних ідентичностей Донбасу проведених протягом 2014-2021 років та визначено основні тенденції розвитку та/або трансформації регіональних ідентичностей Донбасу 2014-2021 років. Доведено, що дослідження змін ідентичностей в умовах війни надзвичайно важливе як для розуміння кроків миробудування, так і для розробки стратегії державного розвитку після закінчення збройного конфлікту.
Розроблено комплексні рекомендації для вироблення політик у сфері миробудування та реінтеграції на основні концепцій онтологічної безпеки Е. Гідденса та інклюзивної громадянської ідентичності, а також з урахуванням інституційно-ціннісних особливостей регіональних ідентичностей Донбасу. Загальні рекомендації полягають в необхідності приділяти значну увагу ціннісному компоненту в рамках культурної та інформаційної політики, а також працювати над встановленням та забезпеченням постійного діалогу між українською владою та населенням.
