Електроенергетика в структурі існуючої системи видобутку та збагачення залізної руди являє собою домінанту в формуванні собівартості технологічного переділу вищезазначеного виду корисних копалин, котрий у значній мірі формує ВВП і щорічно, за рахунок експортних поставок, поповнює валютні запаси держави на 60-70%. Недопущення втрати такого системоутворюючого впливу рівня позитиву на структуру формування економіки держави – завдання надзвичайно важливе, тим паче в умовах сучасного стану України. У такому варіанті кінцевого рішення завдання є актуальним і має свою багатовекторну реалізацію. При цьому всі сегменти в досягненні мети повинні бути спрямовані на зменшення важелів впливу електроенергетичного «тягаря» на рівень оптимізації економічних параметрів функціонування гірничодобувних підприємств. Мета досліджень: розробка теоретичних аспектів і практичних рішень щодо підвищення енергоефективності електропостачання територіально віддалених споживачів енергії гірничо-збагачувальних комбінатів шляхом упровадження в структури систем їх електропостачання автономних джерел енергії на основі вітрових генеруючих установок з енергоефективними функціональними характеристиками електромеханічних комплексів. Особливістю і водночас специфікою спрямованості даного дослідження в контексті виконання дисертаційної роботи є те, що об’єкти споживання електричної енергії гірничо-збагачувальних комбінатів розташовані на значних відстанях від головної понижувальної підстанції підприємств (15-25 км), що, по-перше, є причиною значних втрат електричної енергії та низької надійності (безпростійності) лінії електропередач, котрі живлять ці об’єкти. Останнє пов’язано з тим, що лінії електропередач для споживачів шламосховищ і відвалів являють собою не стаціонарні, а пересувні види, що відповідно їх примітивній конструкції та значній протяжності, значно впливає на стабільність їх функціонування. По-друге, території, як відвалів, так і шламосховищ, являють собою площі, котрі законодавчо виведені із землекористування, і спорудження там вітрогенеруючих установок не зашкодить стану екології цих місць. По-третє, як правило, на незначних відстанях від відвалів і шламосховищ знаходяться історично існуючі там місцеві поселення, котрі також віддалені від магістральних електромереж, а створення нових генеруючих потужностей може задовольняти при необхідності і їхні потреби в електричній енергії. Між тим, сам факт застосування вітрових енергогенеруючих станцій, як автономних джерел електроенергії, не є новим науковим доробком, проте рівень ефективності їх функціонування, що забезпечується формуванням відповідної структури та робочих характеристик їх електромеханічних систем з урахуванням необхідності та оптимізації режимів роботи установок, як у варіанті поодинокого, так і комплексного використання в локальній електроенергетичній системі, формує новий підхід до методології цього дослідження з очікуванням нових сучасного технічного й економічного спрямувань рішень. Проте досягнення бажаного рівня ефекту від вищенаведених заходів не гарантує достатнього використання енергетичного потенціалу від цього впровадження. Важливим системоутворюючим моментом наукового рішення є обґрунтування, вибір та оцінювання очікуваного ефекту як від варіантів структур вітроенергетичних комплексів у локальній системі електропостачання, а і, що не менш важливо, розробка відповідного алгоритму варіативності функціонування електромеханічних комплексів цих установок з урахуванням як поодинокого функціонування, так і в складі об’єднаного енергетичного комплексу. Використання комплексу запропонованих нововведень у практику роботи гірничо-збагачувальних комбінатів, згідно оцінки експертів відповідних спеціалізованих підприємств, дозволить отримати очікуваний економічний ефект – близько 10 млн. грн., у тому числі зменшення споживання електричної енергії близько 10 ГВт·рік від загального обсягу споживання.
