Дисертаційна робота присвячена дослідженню електронної демократії як феномену, що відображає вміст та характер політичних відносин, які притаманні новій соціокультурній реальності, що сформувалася в результаті широкого запровадження Інтернет-технологій в усі сфери суспільного життя. Представлена робота являє собою новаторське комплексне дослідження електронної демократії, яке у своїй основі поєднує базові положення теорії демократії та мережевої теорії, розкриває ціннісні основи генезису, динаміки розвитку, типології, структури і функціонування е-демократії та характеризує особливості трансформації процесів політичної комунікації та політичної партисипації в Україні, які обумовлені розповсюдженням різноманітних онлайн-мереж.
Головна новація дисертаційного дослідження обумовлена синергетичним поєднанням системного та аксіологічного підходів до аналізу та узагальнення як теоретичних напрацювань відомих авторитетів політичної науки, так і даних емпірчних розвідок провідних фахівців у галузі політичної комунікації та мережевої взаємодії. Ця методологія дозволяє авторці визначити ціннісну основу, а також сформулювати закономірності та розкрити призначення, функції та структуру електронної демократії як мультимережі політичної комунікації та партисипації в Інтернеті.
Спираючись на фундаментальні ідеї щодо сутності демократії, дисертантка визначає, що трьома опорами, які забезпечують стале та ефективне функціонування демократичної політичної системи, постають цінності свободи, суспільного блага та справедливості. Постулати, обґрунтувані фундаторами теорії демократії, дозволили сформульовати такі ключові принципи демократії: 1) принцип плюралізму, 2) принцип участі громадян у державних справах, 3) принцип політичної комунікації. У роботі виділені та охарактеризовані наступні періоди еволюції електронної демократії: 1) підготовчий період, який включає радіо та телевізійний етапи політичного інформування; 2) сучасний Інтернет-період, у якому виділяються: етап розвитку політичної участі та спілкування за допомогою комп’ютерного обладнання з доступом до локальних мереж та Інтернету; етап політичної комунікації та партисипації через Веб 2.0-мережі, які пов’язують користувачів персональних комп’ютерів; етап мобільної мережевої політичної активності через смартфони та андроїди; 3) прийдешній період, перспективи якого відкриває використання у політичній сфері штучного інтелекту.
При цьому вперше в українській політичній науці визначена аксіологічна основа електронної демократії, доведено, що саме вона обумовлює структурно-функціональні особливості е-демократії як способу політичної комунікації та політичної партисипації у мережевому суспільстві, та представлена розгорнута системна характеристика феномену е-демократії. На цьому підґрунті сформульована закономірність, за якою саме фундаментальні соціальні цінності – свобода, суспільне благо та справедливість – зумовлюють формування базових типів е-демократії: ліберального, партисипаторного та деліберативного, які, своєю чергою, визначають функції, котрі ці структури мають виконувати, а відповідно до цих функцій вже конструюються конкретні форми та залучаються інструменти електронної демократії.Практичне значення одержаних результатів визначається актуальністю та новизною і полягає у можливості їхнього застосування в науково-дослідних, прикладних та навчальних цілях. Ключові інноваційні положення, висновки і рекомендації, які сформульовані у дослідженні, мають бути використані при запровадження аксіологічного підходу для оцінки стану електронної демократії та для встановлення ціннісних орієнтирів її подальшого розвитку. А представлена методика аналізу дієвості різних форм е-демократії та визначення ефективності відповідних цим формам інструментів може бути застосована при оцінці залучення потенціалу онлайн-мереж для вдосконалення політичної партисипації та політичної комунікації, як необхідних умов вирішення нагальних проблем підвищення якості урядування та загальнонаціональної консолідації в Україні.
