Дисертація присвячена комплексному дослідженню питання щодо міжнародного організаційно-правового механізму захисту екологічних прав вразливих категорій осіб. У Розділі 1 надано характеристику положень міжнародно-правових актів універсального і регіонального характеру, які регулюють окремі питання захисту екологічних прав вразливих категорій осіб, а також надано характеристику релевантних положень міжнародно-правових актів у сфері охорони довкілля. Окрему увагу приділено резолюціям ГА ООН, Ради ООН з прав людини, доповідям Генерального секретаря ООН та спеціальних доповідачів Ради ООН з прав людини, а також актам спеціалізованих установ ООН. Підсумовано, що квінтесенцією забезпечення екологічних прав вразливих категорій осіб є визнання і захист їхнього права на здорове, чисте та безпечне навколишнє середовище. Встановлено, що права вразливих осіб в екологічній сфері отримали фрагментарне закріплення у низці актів у галузі прав людини та навколишнього середовища, прийнятих під егідою ООН.
На міжнародному регіональному рівні охарактеризовано акти, прийняті в межах РЄ, АС, ОАД тощо, які містять положення щодо захисту прав вразливих категорій осіб в екологічній сфері. Крім того, проаналізовано релевантну практику регіональних судових та квазі-судових органів, як-от: ЄСПЛ, Європейський комітет із соціальних прав, Міжамериканський суд з прав людини та Африканський суд з прав людини.
Розкрито існуючі підходи до визначення понять «вразливість» та «вразливі категорії осіб», зокрема в контексті навколишнього середовища. Акцентовано увагу на специфічних характеристиках та критеріях, що застосовуються до окремих категорій осіб, за якими вони є особливо вразливими і непропорційно страждають від погіршення стану довкілля та зміни клімату.
У Розділі 2 розкрито питання щодо захисту екологічних прав окремих вразливих категорій осіб, а саме: дітей, жінок, екологічних мігрантів та корінних народів. В аспекті дослідження особливостей захисту екологічних прав дітей акцентовано на значущості дотримання принципу забезпечення найкращих інтересів дитини, а також висвітлено діяльність таких механізмів як: ЮНІСЕФ, ЮНЕП, Африканський комітет експертів з прав і основ добробуту дитини тощо.
У контексті дослідження питання щодо захисту екологічних прав жінок було наголошено на необхідності інкорпорації ґендерної перспективи в екологічні акти, програми і політики на всіх рівнях, розширення участі жінок у вирішенні екологічних питань, а також їхнього захисту від гендерно-зумовленого екологічного насильства. Висвітлено діяльність Комітету з ліквідації дискримінації щодо жінок, структури «ООН-Жінки», Комісії зі становища жінок щодо захисту прав жінок в екологічній сфері.
Охарактеризовано міжнародні організаційно-правові засади захисту прав осіб, які вимушені переміщуватися з екологічних причин. Висвітлено основні підходи до визначення понять «екологічний/кліматичний біженець» та «екологічний/кліматичний мігрант», а також проведено їх розмежування. Зроблено висновок про доцільність застосування до екологічних біженців принципу «невидворення».
Акцентовано увагу на особливій вразливості корінних народів та громад до погіршення стану довкілля та зміни клімату через їхній тісний зв’язок із навколишнім середовищем. Висвітлено діяльність Комітету ООН з прав людини, Комісії міжнародного права ООН, Постійного форуму з питань корінних народів, Спеціального доповідача з прав людини і навколишнього середовища та Спеціального доповідача з прав корінних народів в означеній сфері.
Третій розділ присвячено дослідженню національного досвіду імплементації міжнародних стандартів щодо захисту екологічних прав вразливих категорій осіб на прикладі США, Франції та Фінляндії. Проаналізовано акти національного законодавства США, положення яких містять норми щодо захисту прав вразливих осіб в екологічній сфері. Акцентовано на діяльності Агентства з охорони довкілля США (EPA) та його програмних документах. Визначено, що американський підхід до захисту екологічних прав вразливих категорій осіб ґрунтується на концепціях забезпечення «екологічної справедливості» та «екологічного здоров’я».
Зроблено висновок про те, що у Франції діти є вразливою категорією, яка отримує найбільший обсяг захисту своїх екологічних прав, у той час як французьке законодавство майже не містить норм щодо відповідних прав інших вразливих груп.
Щодо Фінляндії було підсумовано, що ця держава надає тимчасовий спеціальний захист екологічним біженцям. Крім того, було визначено, що найбільш репрезентованою вразливою категорією осіб у законодавстві Фінляндії з питань навколишнього середовища є корінний народ Фінляндії – саами.
