У вступі до дисертації обґрунтовано актуальність дослідження, сформульовано мету та завдання, визначено об’єкт, предмет роботи. Розкрито наукове та практичне значення дисертаційного дослідження.
Перший розділ присвячений концептуальним засадам діяльності правозахисних громадських організацій в контексті публічно-управлінських впливів. Характеризується категоріально-понятійний апарат щодо діяльності правозахисних громадських організацій в контексті публічно-управлінських впливів, зокрема: уточнено поняття «громадські організації»; доведено, що поняття «неурядові організації» та «громадські організації» за принципами своєї організації, легалізації, участі в суспільному житті держави або держав є синонімами; надана характеристика поняття «правозахисні громадські організації»; зроблено опис поняття «громадський простір» як середовища, яке дозволяє громадянському суспільству відігравати певну роль у політичному, економічному та соціальному житті суспільств, зокрема в контексті прав людини; показані відмінності між поняттями «національні установи з прав людини», «незалежні національні правозахисні установи», «правозахисні організації»; продемонстровані особливості та характеристики публічно-управлінських впливів; акцентовано увагу на теоретичних концепціях щодо прав людини (гідності, вимог, добробуту людини).
Виокремлено міжнародну правову основу діяльності правозахисних громадських організацій. Продемонстрована наявність великої кількості класифікацій правозахисних громадських організацій. Систематизовано класифікації правозахисних громадських організацій зарубіжних та українських дослідників.
У другому розділі викладено результати дослідження міжнародної та зарубіжної практики діяльності правозахисних громадських організацій в аспекті її вдосконалення. Акцентована увага на ролі правозахисних громадських організацій в забезпеченні прав людини. З’ясовано, що роль таких організацій визначається, в першу чергу, державою. Надана характеристика ролі правозахисних громадський організацій в захисті прав людини в контексті публічно-управлінських впливів.
З’ясовано, що в діяльності зарубіжних правозахисних громадських організацій є певні особливості, зокрема: правозахисні громадські організації, які створено на базі правозахисних органів; правозахисні органи або їх підрозділи, які співпрацюють з громадами; міжвідомчі організації; партнерські організації.
Вирізнено форми діяльності правозахисних громадських організацій в залежності від проблеми з захисту прав людини. Встановлено, що для зарубіжної практики характерна участь правозахисних громадських організацій в: захисті прав людей в судах; впливі на владу шляхом громадських акцій; використовуванні стратегічних судових процесів для боротьби з корупцією. Впливи відбуваються у всіх сферах життєдіяльності людини.
Автором узагальнено, систематизовано і класифіковано: основні складові діяльності стосовно переходу правозахисними громадськими організаціями від надання послуг до адвокації, представництва в судах, посередництва та ін.
Надано новий зміст категорії «правозахисні громадські організації».
Третій розділ присвячений виробленню шляхів вдосконалення діяльності правозахисних громадських організацій України в контексті публічно-управлінських впливів. Досліджено діяльність провідних правозахисних громадських організацій України та зроблено наголос на певній відмінності від зарубіжних держав.
Проаналізовано нормативно-правове регулювання діяльності громадських організацій України в контексті публічно-управлінських впливів, що надало можливість визначити їх основні функції. З’ясовано функції правозахисних громадських організацій в українській практиці.
Аналіз діяльності правозахисних громадських організацій в зарубіжних державах та в Україні надав можливість визначити відмінність методів впливу. Відзначено, що основними методами діяльності правозахисних громадських організацій в Україні в контексті публічно-управлінських впливів є: інформаційно-комунікаційні; співучасті та дорадчі; громадські розслідування; публічна взаємодія; просвітництво та інформаційні кампанії; інформаційно-аналітичні; спілкування; проведення дискусій; консультування та онлайн-консультування; координація; комунікативні; обмін досвідом; експертні тощо. Акцентовано увагу на доцільності розширення методів впливу з урахуванням досвіду зарубіжних держав.
Відзначено, що потребують удосконалення форми діяльності правозахисних громадських організацій, зокрема такі як: тиск; вплив; партнерство; спільна діяльність; посилення легітимності діяльності правозахисників на всіх рівнях; громадські розслідування тощо.
Надано новий зміст категорії «правозахисник».
Визначено напрями вдосконалення діяльності правозахисних громадських організацій в контексті публічно-управлінських впливів на міжнародному рівні та на рівні зарубіжних держав.
Наукові результати дослідження надали змогу сформувати ряд висновків та рекомендацій, що мають як теоретичне, так і практичне значення.
