Дідук І. А. Взаємини між дітьми в сім'ї як чинник їх психосоціального розвитку.

У дисертації розкриваються психологічні особливості психосоціального розвитку особистості у контексті сиблінгової взаємодії. Значимість сиблінгової взаємодії полягає у прагненні знайти один в одному емоційну підтримку, психологічну безпеку, схвалення, відчути власну значимість, цінність та компетентність. Задовольняється також потреба дитини у власній активності та пізнанні навколишнього світу. Встановлено, що важливим продуктом сиблінгової взаємодії є накопичення дитиною власного досвіду взаємодії, вдосконалення образу "Я", зокрема, знань про свої можливості та їх межі. Порівняння ставлень та позиції дитини зі ставленнями та позицією сиблінга у сім'ї сприяє розширенню та об'єктивізації у неї уявлення про себе, формуванню індивідуальності цього уявлення. Гармонійність взаємин дітей у сім'ї сприяє позитивності цього уявлення. Виділено 5 типів сиблінгової взаємодії (за критерієм спрямованості особистості у спілкуванні): конкуренція, пристосування, компроміс, ігнорування та співпраця. Найбільш поширеними серед них виявилися типи компромісу та пристосування. З'ясовано, що зі системою взаємин дітей у сім'ї пов'язаний ступінь досягнення дитиною семирічного віку психологічної зрілості, необхідної для шкільної адаптації.