Об'єкт - екзистенційно-гуманістична психологія К.Роджерса. Мета - виявити місце й роль філософських ідей й принципів у становленні психологічної теорії К.Роджерса й створеного ним методу зміцнення буттєвого ядра людської особистості. Методи - феноменологічний метод, історико-компаративістський підхід а також методи, яки входять до складу культурно-історичної онтології діяльністі й смислу: принцип практики та принцип діяльності.Філософсько-методологічні основи гуманістичної психології К.Роджерса розглядаються у співставленні з позиціями представників екзистенціалістської, феноменологічної та герменевтичної філосоії ХІХ-ХХ століть, а також у порівнянні з ідеями З.Фрейда. Роджерс використовував герменевтичну процедуру розуміння. Показано, що науково-практична діяльність К.Роджерса привела його до напрацювання низки ідей та принципів, що збігаються з позиціями екзистенційної та герменевтичної філософії ХХ століття, й що саме екзистенційні та герменевтичні ідеї є визначальними у філософсько-методологічнихосновах його вчення. Обгрунтовано положення про те, що галузь наукових та філософських інтересів К.Роджерса знаходиться в проблемному полі "практичної філософії". Прочитання вчення Роджерса як співзвучного завданням "практичної філософії" є принципово новим. Його онтологія досвіду близька до онтологій розуміння, досвіду, переживань, мови, створених в європейській філософії ХІХ-ХХ ст. Виявлено, що для взаємодії герменевтичних та екзистенційних мотивів у складі єдиної теорії (як філософської, так і конкретно-наукової) характерний процес онтологізації початково екзистенціалістських поглядів в міру розгортання власниками таких поглядів герменевтичного способу размірковування. Виявлений принцип позначений дисертантом як "єдність розуміння й поясненя". Показано, що створена К.Роджерсом психологічна онтологія досвіду - конкретний випадок явища онтологізації екзистенційних поглядів в ході герменевтичного дискурсу. Сформульвано принцип "єдності розуміння й зростання соціально-психологічної компетентності людини". Він полягає у збільшенні соціально-психологічної компетентності людини в ході обговорення з нею повноти ії досвіду, який розглядається як онтологічний. Розроблено розуміння місця герменевтичних процедур інтерпретації в методі практичної психологічної допомоги людині, створеному К.Роджерсом. Герменевтичний характер роздумів приводить тут до звернення людини до сукупного культурно-історичного досвіду людства, носієм якого є мова. Підхід Роджерса являється втіленням можливостей, створених культурно-історичною онтологією діяльності та смислу. У своій увазі до людьских переживань Роджерс рухався у напрямку, вказаному Л.Фейербахом. Роджерс відшукав можливість приєднання, під час міжособистісного діалогу, до цілісного багатства культурного досвіду людства, акомульованого у мові безпосереднього діалогу.
