В основу дисертаційної роботи покладені принципи індивідуалізованого вибору методу лікування хворих із синдромом Маллорі-Вейса (СМВ). У роботі представлений диференційований підхід до вибору хірургічної тактики, методів консервативного та оперативного лікування, малоінвазивних ендоскопічнких та ендоваскулярних втручань з урахуванням ступеня крововтрати, супутньої патології, тяжкості змін систем гомеостазу. Розроблений підхід до тактики та лікування хворих з СМВ в основній групі в порівнянні з контрольною дозволив знизити частоту рецидивів кровотечі з 46,39% до 11,76%, зменшити кількість ургентних оперативних втручань з 6,93% до 3,92%, знизити летальність (загальну - з 4,46% до 0,98%, післяопераційну - звести до нуля), а у віддаленому періоді зменшити частоту рецидивів захворювання до 0,49% та запобігти формуванню виразки шлунка в зоні розриву слизово-м'язевої оболонки (в контрольній групі відповідно 15,15% та 10,61%).
