Количева Т. В. Наукове і художнє пізнання: їх специфіка і взаємодія

Об'єкт - структура пізнавального процесу. Мета роботи - визначення специфіки наукового і художнього пізнання, а також виявлення характеру їх взаємодії. Методи - сучасні теоретичні концепції природничо-наукового і художнього пізнання, загальна концепція доповнюваності в сучасній філософії. Дисертація присвячена дослідженню проблеми специфіки і взаємодії наукового і художнього пізнання, де їх розмежування відбувається не на основі опозиції образу і поняття, а на основі концепції доповнюваності. У науковому пізнанні пізнавальна задача, яку ставить суб'єкт, збігається з його домінуючою потребою. У художньому пізнанні пізнавальна задача, як правило, відрізняється від домінуючої потреби, що виходить із внутрішнього світу суб'єкта. Взаємодія наукового і художнього пізнання вивчається за допомогою принципу доповнюваності Н. Бора, який розглядає об'єкт у взаємозаперечних, додаткових системах опису. Цей принцип дозволяє виявити в об'єкті, що пізнається, різні визначеності, що досягаються, з однієї сторони, пізнавальною задачею і логікою суб'єкта, а з іншої боку - його художньо-образним мисленням, керованим домінуючою потребою. Практичне значення роботи полягає у виокремленні науково обґрунтованих факторів впливу на розвиток художнього пізнання, які часто носять прихований і опосередкований характер, що створює враження його довільності. Ці фактори (запозичення з наукового пізнання методів аналогії, абстракції, гиперболізації тощо) можуть бути корисними в їх трансляції на художнє пізнання). Уміння оперувати цими факторами впливу сприяє найбільш ефективній організації пізнавального процесу. Сфера використання - наукова, викладацька діяльність, філософія, гносеологія.