Антонюк Т. О. Сюрреалізм як художній напрям в українській поезії ХХ століття (Е.Андієвська, О.Зуєвський, Б.-І.Антонич, М.Воробйов).

У дисертації розглядається національна специфіка українського сюрреалізму в поезії ХХ століття, застосовуються методи його інтерпретації крізь призму психоаналітичних ідей З.Фройда, теорії архетипів аналітичної психології К.-Г.Юнга у збірках Е.Андієвської ("Поезії", "Первні", "Пісні без тексту", "Риба і розмір", "Віґілії", "Спокуси святого Антонія", "Архітектурні ансамблі", "Межиріччя", "Хвилі" тощо); творах О.Зуєвського (збірки "Золоті ворота", "Під знаком Фенікса", поетичні цикли "Кассіопея", "Парафрази", "Голуб серед ательє", включаючи останні книги, видані посмертно, "Естакади" та "Обіцянка радості"); поетичному спадку Б.-І.Антонича (збірки "Ротації", "Три перстені", "Книга Лева", поезії поза збірками) та М.Воробйова (книги "Пригадай на дорогу мені", "Місяць шипшини", "Ожина обрію", "Прогулянка одинцем", збірки "Човен" та "Срібна рука"). Вперше на підставі емпіричних даних сюрреалістичної творчості конкретних поетів, спорадичної критичної рецепції сюрреалізм розглядається як проблема української літератури, задля цього реалізовано комплексний підхід інтерпретації сюрреалістичних текстів в українській поезії ХХ століття, розглянута ґенеза цього стилю як модерністського й авангардистського різновиду, визначено домінантні риси поетики образів та естетичних аспектів творчості митців. Також у роботі зроблена пропозиція літературознавчого дефініювання сутності сюрреалізму як стилю в українському письменстві ХХ століття. Ключові слова: сюрреалізм, модернізм, авангардизм, автоматичне письмо, несвідоме, ірраціональне, трансцендентність, онейричний простір, міф, символ, сновидіння.