Прядко Н. А. Людина у контексті релігійно-філософської рефлексії І.Гізеля.

Дисертація присвячена дослідженню людини у релігійній філософії І.Гізеля, а саме, обґрунтуванню розуміння її як „ноуменальної цілісності", підкреслюючи антропологічно-екзистенційне спрямування релігійно-філософських уявлень І.Гізеля. В ракурсі дослідження української філософської традиції в роботі здійснюється спроба розглянути людину у контексті релігійно-філософської рефлексії І.Гізеля. Реконструйоване бачення Гізелем людини як „диспозиційного чинника" та „ноуменальної цілісності", тобто, сутність людини розглядається через спонукальність, що дає змогу досягти розуміння єдності душі й тіла; систематизовані нові тенденції трактування етичних норм християнської моралі, що визначають розуміння Гізелем людини як індивідуальності, що поєднує в собі духовні цінності, визначені божою мудрістю, розум та волю як керівників своїх дій та вчинків. Проблема людини розглянута у розрізі „барокової схоластики", яка слугує методологічною основою філософських вчень Києво-Могилянської доби.