Волков М. К. Режисерське мистецтво В.М.Скляренка в контексті історії української театральної культури 20-х-70-х років XX століття

English version

Дисертація на здобуття ступеня кандидата наук

Державний реєстраційний номер

0407U001491

Здобувач

Спеціальність

  • 17.00.01 - Теорія та історія культури

16-03-2007

Спеціалізована вчена рада

Д 26.807.02

Київський національний університет культури і мистецтв

Анотація

На основі комплексного аналізу літературних джерел, архівних документів, теле, -кіно - та відеоматеріалів у дисертації розглядається багатогранна режисерська діяльність народного артиста України Володимира Михайловича Скляренка, учня Леся Курбаса, вихованця режисерського штабу "Березоля", творчість якого протягом півстоліття сприяла оновленню естетики і художньої палітри національного драматичного і музичного театру, насамперед розвитку оперних колективів Львова, Харкова і Києва. Вперше досліджуючи режисерські пошуки і здобутки Скляренка, дисертант простежує становлення режисури як складової української театральної культури 20-х-70-х рр. XX століття, специфічні особливості національного оперно-режисерського мистецтва, лідером якого був Скляренко, утверджуючи в опері ідеї та принципи Курбаса. Особливу увагу приділено важливим аспектам творчої діяльності В.М.Скляренка в Національній опері України і Київському національному драматичному театрі ім.Ів.Франка в контексті історії української театральної культури означеного періоду, що сприяли багатоаспектному розвиткові інноваційних тенденції в драмі, опері та опереті, формуванню національних традицій в режисурі й акторській творчості, цілісного зв'язку складових синтетичної музично-сценічної дії на засадах яскравої театральності і створення нової, наснаженої експресією і драматизмом сценічно-пластичної мови. В дисертації на основі мистецтвознавчого компаративістичного аналізу вистав доводиться, що найвизначнішим мистецьким досягненням Скляренка були здійснені на київській сцені постановки опер М.Лисенка "Тарас Бульба", "Наталка Полтавка", "Різдвяна ніч" та "Енеїда", К.Данькевича "Назар Стодоля", Г.Майбороди "Милана" і "Тарас Шевченко", С.Прокоф'єва "Війна і мир", Р.Вагнера "Лоенгрін" . Вперше досліджується режисерсько-постановочні та режисерсько-педагогічні принципи Скляренка в роботі з акторами, диригентами, сценографами, драматургами і композиторами, методи втілення сучасних і класичних творів.

Файли

Схожі дисертації