Щербан Н. Г. Образ Івана Сірка: типологія характеру в народній творчості і художній літературі

Дисертація присвячена дослідженню типології характеротворення у фольклорі та художній літературі на матеріалі образу легендарної й водночас реальної історичної постаті кошового отамана Війська Запорозького Івана Сірка. На основі аналізу фольклорних, рукописних та літературних текстів показано, що найбільшою мірою ідеалізовані події і постаті національних героїв у фольклорних джерелах, зате вони мають чітко визначені ціннісні критерії. На ці критерії спираються й літописці; від них відштовхуються і прозаїки. Характер залучення уснопоетичного слова в наративні структури коливається від цілковитої апологетичності до амбівалентності. У теоретичному плані розглянуто співвідношення так званої історичної правди і художньої вірогідності. Письменник, з одного боку, йде за фактами, їх об'єктивною вагомістю в історії, а з другого - дослухається власної інтуїції, архетипної пам'яті, духу минулого, закладеного в піснях, переказах, легендах, усних оповідях, особливостях національного менталітету. Вагому роль відіграє талант оповідача, майстерність сюжето- та характеротворення. Це підтверджує аналіз різних художніх візій історичного минулого (М. Горбаня, Г. Бабенка, А. Кащенка, С. Черкасенка, В. Домонтовича, В. Чередниченко, В. Малика, О. Пахучого, А. Химка, В. Кулаковського, Ю. Мушкетика та ін.). За ступенем документального історизму виділено три умовні групи текстів, яким притаманні: 1) тяжіння до емпіричного документалізму; 2) поглиблення історіософського й психологічного змісту та суб'єктивний характер візій минулого; 3) відхід від емпіричного документалізму, обігрування алюзивного сенсу історії. Зроблено висновок, що типологія характеру Івана Сірка великою мірою має підґрунтям ідеалізований ще в уснопоетичній творчості образ мужнього й суворого воїна, козацького проводиря, захисника національних і християнських святинь.