Об'єкт дослідження – аномальне соціальне явище суспільного розвитку – масова дитяча безпритульність, її рівень та форми поширення, участь громадськості та державних органів влади у її подоланні. Мета дослідження – об’єктивне з’ясування оптимальних форм взаємодії держави та громадськості в галузі оперативно-організаційної та соціально-профілактичної діяльності по усуненню масової безпритульності дітей в УСРР, науково-історична реконструкція особливостей становлення структури та виконання профілактично-реабілітаційних функцій товариством “Друзі дітей”, узагальнення історичного досвіду боротьби з асоціальними явищами суспільного розвитку. Методи дослідження – структурно-системний, хронологічний, описування, статистичний, динамічний, порівняльний. Практичне значення роботи: теоретичні узагальнення, фактичний матеріал, висновки дослідження можна використати не лише для написання наукових та популярних праць з соціальної історії України 20-30-х рр. ХХ ст., а також для підготовки нормативно-правових актів зважливих проблем сім’ї та молоді, для удосконалення роботи дитячих установ інтернатного типу та профілактики дитячої безпритульності. Результати дослідження сприятимуть науковому обґрунтуванню державної політики в галузі соціально-правової охорони дитинства, актуалізації ідеї відродження громадських організацій для подолання безпритульності дітей, унеможливлення девіантних форм їх соціальної поведінки. Дисертаційна робота є першим дослідженням з історії становлення та функціонування громадського об’єднання – товариства “Друзі дітей”, його ролі та місця у подоланні масової безпритульності дітей в УСРР 1920 - 1930-х рр. Проаналізовано наукову літературу 1920-х рр., брошури і статті 1930-х рр., монографії та дисертації істориків 1950 - 1980-х рр., сучасну історіографію. Встановлено, що діяльність Всеукраїнського товариства “Друзі дітей” згадується побіжно в окремих працях, а системного дослідження немає. Вивчено особливості формування організаційної структури осередків, центральних органів управління, відносин державних установ з громадською організацією задля подолання дитячої безпритульності, виявлено її причини та рівень в УСРР 1920-1930-х рр., з’ясовано специфіку просвітницько-агітаційної діяльності осередків, застосування ними оперативно-профілактичних заходів та соціально-реабілітаційних функцій дитячих установ інтернатного типу. Спростовано поширене в історіографії 1970-1980-х рр. твердження про те, що масова безпритульність дітей в УСРР була подолана у 1932 р.
