Ткаченко І. А. Топос степу в новій українській літературі (Проза).

Усі анотації ідентичні за змістом до вміщених в авторефераті. У дисертації осмислено просторовий космос степу у прозі нової української літератури. У результаті дослідження вироблено цілісну концепцію топосу степу як історіософського концепту, естетичного феномену. Виявлено та проаналізовано відповідні просторові образи-конструктиви, окреслена їх роль в творах Т. Шевченка, П. Мирного, І.Нечуя-Левицького, М. Коцюбинського, Ю. Яновського, О. Гончара та О. Сизоненка. Вперше в українському літературознавстві розглянуто ґенезу літературного освоєння топосу степу у всій його тематичній поліфонічності. Підкреслено, що географія Степу в художніх концепціях зазначених письменників завжди відкривається в контексті історичної долі української нації, у широкому геософському дискурсі та національно-екзистенційному вимірі. Еволюція художнього образу степу відбувалася по висхідній лінії, з виразною тенденцією до семантичної поліфонічності (степ переходив із статусу чужого/ворожого простору в геосвіт завойований і освоєний), ускладнення художньо-образної символіки і метафорики (до традиційних "степ широкий", "чисте поле" додаються індивідуально-авторські новоосмислення степу), ущільнення інформативності топіки, поглибленням історіософського і культурно-екзистенційного дискурсу. У роботі обґрунтовано, що рецепція степу в українській прозі відбувалася за естетичними та історіософськими принципами. Степ - один із конструктивних топосів, що утворюють цілісність національного образу світу у художньо-літературній площині.