Шай Д. С. Противірусна та інтерфероногенна активність низькомолекулярних індукторів інтерферону - аналогів аміксину та похідних дифенілу

Дисертація присвячена дослідженню інтерфероногенної та противірусної активності нових індукторів інтерферону - аналогів аміксину та похідних дифенілу в умовах in vitro та in vivo з метою виявлення залежності між планарністю структури та біологічними ефектами ново-синтезованих речовин. Для дослідження в Фізико-хімічному інституті ім. О.В. Богатського було синтезовано ряд сполук, які відрізнялись від прототипа (аміксин) як заміною бокових ланцюгів, так і зміною планарності. В умовах in vitrо, на культурі клітин L929 встановлено, що досліджені сполуки володіють інтерфероногенними властивостями в дозах, не вищих за ті, при яких ефективний аміксин (4-31 мкг/мл). Показана здатність до противірусної активності досліджуваних речовин, що зумовлена їх інтерферон-індукуючою дією, в умовах in vitrо. Встановлено, що досліджувані сполуки в системі in vivо збільшують резерв інтерферонової відповіді клітин інтенсивніше, ніж офіцинальний препарат - аміксин Виявлена здатність нових індукторів інтерферону збільшувати показники цитокінового статусу тварин, інфікованих вірусом простого герпесу. Використання цих речовин показало, що сполуки № 9, № 10 та лораміксин є більш активними противірусними агентами у порівнянні з аміксином в експериментальній герпесвірусній інфекції: величина кратності захисту сполуки № 9 сягає 100,0; показники лораміксину не відрізняються від показників препарату порівняння (10,0). Досліджені поліциклічні сполуки мають ряд переваг у порівнянні з офіцинальним препаратом аміксином, що дозволяє розглядати їх як перспективні індуктори ІФН та антивірусні препарати.