У дисертаційному дослідженні здійснене теоретичне узагальнення та наведене нове вирішення актуальної наукової задачі розробки психотерапевтичних заходів в комплексному лікуванні хворих на параноїдну шизофренію на основі вивчення їх клініко-психопатологічних особливостей та закономірностей психосоціального функціонування. На основі дослідження 156 чоловіків, хворих на параноїдну шизофренію (ПШ) та яленів їх родин, встановлено, що взаємозв'язок клінічних та соціальних показників при ПШ призводить до виникнення трьох типів сімейної взаємодії: деструктивного (емоційно-відчуженого) з незадовільним психотерапевтичним потенціалом родини (50,6%), конструктивного (гармонічного) з достатнім психотерапевтичним потенціалом (12,2%) та змішаного (напружено-дисоціативного) з середнім психотерапевтичним потенціалом (37,6%). Відокремлено рівні психосоціальної адаптації пацієнта в родині: перший пацієнт не виконує обов'язків члена родини, функціонування відособлено (49,4%); другий у хворих виявляються порушення в сфері мотивації й відхилення у сфері особистісної та соціальної активності (28,8%); третій у хворих при достатньо збереженій інтелектуально-пізнавальної сфері відзначаються значні порушення у сфері спілкування, захопленості та інтересів (21,8%). Виділено три рівня функціонування родини хворого, а саме: 1 - легкі порушення функціонування (дезадаптивні реакції родини проявляються тривогою, невдоволеністю, протидією з боку родини спробам соціалізації пацієнта), 21,2%; 2 - порушення функціонування між членами родини різних поколінь (деструктивна поведінка "ключової фігури" із емоційним відчуженням взаємовідносин та завищеними або заниженими родинними очікуваннями від пацієнта, 28,2%; 3 - глибоке порушення динаміки родинної системи (взаємовідносини між окремими членами родини не лише не розвиваються, а мають деструктивний вплив на загальний "психологічний комфорт" родини), 50,6%. На основі отриманих результатів науково обґрунтовані та впроваджені у комплексне лікування хворих психотерапевтичні заходи, розроблені із урахуванням рівня соціального та родинного функціонування хворих на ПШ, що включають використання психоосвітніх поведінкових та сімейних впливів, впровадження яких дозволило оптимізувати здатність пацієнтів та їх родин підтримувати високий рівень прихильності до лікування.
