Тузов В. О. Культуротворчі процеси в Україні (кінець ХІХ - початок ХХ століття) як підґрунтя сучасних теоретичних інновацій.

У дисертації відтворено теоретико-інноваційні підходи, які сформувалися в сучасній українській гуманістиці протягом 1990-2010 рр. стосовно культуро-творчих процесів в національній культурі кінця ХІХ - початку ХХ ст. Обґрунтовано значущість і специфічність означеного періоду, оскільки він пов'язаний із певною переорієнтацією у розвитку культури: відхід від побутовизму, народництва, фольклорно-етнографічних уподобань і приєднання до нових форм та засобів естетико-художнього відтворення дійсності, які починають утверджуватися в західноєвропейській культурі, поступова регіоналізація, наслідком якої стає поява культурних осередків з центрами у Харкові, Києві, Одесі, Львові, розкол національної культури на "материкову" та "діаспорну" та ін. Окреслено специфіку розвитку культурних регіонів, при цьому культура діаспори розглянута в якості самостійного регіону. Показано, що українська культура, яка протягом означеного періоду була спочатку частиною російського, а потім радянського культурного простору, зазнала усіх тих драматичних випробувань, які історично супроводжували його існування. Це привело до того, що на початку 30-х років насильницьким шляхом був припинений творчо-пошуковий, експериментальний розвиток національної культури. Теоретико-інноваційні підходи відтворено завдяки залученню новітніх досліджень українських науковців щодо переоцінки певних граней спадщини І. Франка, літературних, морально-етичних та естетико-художніх надбань В. Винниченка, В. Поліщука, М. Семенка, живописців - авангардистів.