Клименко Н. М. Вплив поліморфізму гена PPAR- на клінічні прояви та ефективність сартанів у хворих на гіпертонічну хворобу, ожиріння та цукровий діабет 2 типу.

Дисертація присвячена питанню підвищення ефективності лікування гіпертонічної хвороби у хворих з ожирінням і супутнім цукровим діабетом 2 типу на основі вивчення рівня адипонектину і лептину залежно від поліморфізму гена PPAR-? та вивчення клінічних ефектів комплексної терапії з включенням телмісартана або кандесартана. Обстежено 104 хворих на ГХ та ожиріння середній вік яких склав 58,8 ± 8,8 року, серед яких 58 хворих було з ЦД (55,8%), 46 - без ЦД (44,2%). Групу контролю склали 20 практично здорових осіб. Серед обстежених були 46 чоловіків (44,2%) і 58 жінок (55,8%). Серед 104 обстежених хворих генотип Аla12Аla був виявлений у 1 (0,09%), гетерозиготи Pro12Ala склали 18 (17,3%) і гомозиготи Pro12Pro 85 (82,7%). Установлено, що наявність однонуклеотидного поліморфізму гена PPAR-? призводить до виникнення змін у вуглеводному і ліпідному обміні, концентрації лептину, адипонектину і С-реактивного протеїну. Гіпертонічна хвороба в поєднанні з ожирінням і ЦД 2 типу характеризується наявністю адипокінового дисбалансу. Продемонстровано залежність між рівнем адипонектину і числом супутніх факторів кардіоваскулярного ризику. Доведено, що 24-тижнева з використанням телмісартану супроводжується більш суттєвим збільшенням концентрації адипонектину, підвищенням чутливості периферичних тканин до інсуліну, що проявляється у зменшенні рівня глікозильованого гемоглобіну та індексу HOMA і сприяє зниженню рівня тригліцеридів. При цьому дані ефекти мають більш виражений характер у пацієнтів з наявністю часткового Pro12Ala поліморфізму, ніж у гомозигот Pro12Pro (відповідно r = 0,81, р <0,05 і r = 0,70, p <0,05). Установлено, що у пацієнтів з ожирінням, ГХ і ЦД 2 типу гіпотензивна та метаболічна ефективність застосування сартанів змінювалася у залежності від генотипу PPAR-? гену, і була кращою у осіб з генотипом Х/Ala у порівнянні з Pro12Pro.