Об'єкт - експериментальний панкреонекроз; мета - з'ясувати роль гіпоксії в патогенезі панкреонекрозу та патогенетично обґрунтувати поєднане застосування тривалої внутрішньошлункової оксигенації і перитонеального діалізу в його корекції; методи - патофізіологічний, функціональний, біохімічний, імунологічний, морфологічний статистичний; результати - встановлено, що одним із провідних патогенетичних механізмів перебігу панкреонекрозу, разом із ендотоксикозом, є гіпоксія. На тлі модельованого панкреонекрозу знижується сатурація крові портальної вени, збільшується поглинання тваринами кисню на 48 год експерименту. У цих експериментальних умовах відхилення показників перекисного окиснення ліпідів, антиоксидантного захисту та цитолізу мають коливальний характер із першим погіршенням на 24 год експерименту і другим - на 48 год. із збільшенням вмісту ТБК-активних продуктів ПОЛ сироватки крові на фоні підвищення активності супероксиддисмутази та каталази тканини печінки; уперше показано, що корекція експериментального панкреонекрозу шляхом тривалого внутрішньошлункового введення газової суміші (кисень - 40 %, вуглекислий газ - 5 %, повітря - 55 %), порівняно із введенням 100 % кисню, супроводжується вищим детоксикаційним ефектом, сприяє зниженню інтенсивності локальних імунних реакцій, покращує поглинально-видільну, жовчоутворювальну та жовчовидільну фунції печінки. Ступінь дистрофічних і некробіотичних відхилень у тканинах підшлункової залози, тонкої кишки та печінки в умовах застосування газової суміші знижується; уперше доведено, що в умовах застосування перитонеального діалізу із метою корекції гострого експериментального панкреонекрозу, порівняно із розробленим методом внутрішньошлункової оксигенації, відмічається більше зниження вмісту у сироватці крові продуктів ПОЛ, показників ендогенної інтоксикації та цитолізу; уперше виявлено, що у тварин з експериментальним панкреонекрозом гістологічні прояви патології на тлі перитонеального діалізу і оксигенації за розробленим методом зменшувалися. Відхилення у структурі підшлункової залози в цих експериментальних умовах були ідентичними, проте на тлі перитонеального діалізу більший ефект відмічався за станом тонкої кишки, оксигенації - печінки; вперше встановлено, що при поєднанні перитонеального діалізу та розробленого методу оксигенації відмічається вищий корегувальний вплив в умовах панкреонекрозу, ніж кожного із цих методів окремо, за вмістом первинних продуктів ПОЛ, показниками ендогенної інтоксикації, імунологічної резистентності та поглинально-видільною функцією печінки.
