Вольська А. С. Експериментальне обґрунтування доцільності попередження гепатотоксичної дії парацетамолу тіотриазоліном

Дисертація присвячена вивченню ефективності тіотриазоліну на тлі експериментального ураження печінки, викликаного парацетамолом. У ході експериментальних досліджень встановлено, що гостре ураження печінки парацетамолом на різних його стадіях (3, 8 і 15 доби) супроводжується порушенням балансу прооксиданти/антиоксиданти, підвищенням концентрації ІЛ-1? та зменшенням вмісту ІЛ-10, зростанням активності амінотрансфераз та лужної фосфатази, вмісту молекул середньої маси у сироватці крові, подовженням тривалості тіопенталового сну, зменшенням активності N-деметилазної та р-гідроксилазної реакцій мікросом, розвитком морфологічних ознак ураження печінки. Вперше доведено ефективність та доцільність застосування тіотриазоліну як засобу ефективної профілактики гепатотоксичного впливу парацетамолу, що підтверджується позитивною динамікою показників цитолізу, холестазу, рівня ендогенної інтоксикації, посиленням антиоксидантного захисту та відновленням балансу цитокінів, зростанням активності реакцій печінкової детоксикації ксенобіотиків, покращанням гістологічної структури печінки при застосуванні тіотриазоліну, порівняно із групою тварин, в яких корекція не проводилась. Позитивний вплив тіотриазоліну на стан печінки при її гострому ураженні парацетамолом проявляється більшою мірою, ніж ацетилцистеїну.