Об'єктом дослідження є асортимент, номенклатура ринку та спеціалізація торгівлі Візантії IV-IX ст. Метою роботи є комплексне дослідження номенклатури основних – продовольчих, сировинних, ремісничих товарів візантійської торгівлі IV-IX ст. і відповідної спеціалізації торгово-ремісничої діяльності. Наукова новизна: вперше в історичній науці максимально повно зібраний, узагальнений та систематизований складний і різноманітний матеріал наративних та археологічних джерел про основні групи предметів торгівлі у Візантії, що дозволяє реконструювати їхню торгову структуру і спеціалізацію в перехідний період від пізньої античності до раннього середньовіччя; вперше в історіографії встановлена найбільш повна термінологія основної ромейської ринкової продукції в IV–IX ст. і пов'язаної з нею професійної спеціалізації; виділені і обґрунтовані головні групи предметів торгівлі ромейського аграрного, промислового, ремісничого виробництва та обміну; з'ясовано, що сіль являла собою другий за значенням об’єкт торгівлі після зерна; з'ясовано, що ромейські питні заклади, як правило, були універсальними закусочними та водночас займалися торгівлею хлібом; встановлено, що фускаріонамі називалися питні заклади, в яких торгували не лише освіжаючими, але й міцними напоями; обґрунтована невідповідність дійсності твердження про погіршення якості харчування ромеїв через переважання овочів і зелені в асортименті харчових продуктів; встановлено, що не раніше кінця IX ст. спеціалізація в торгівлі рибою поглибилася та стала суворішою; з'ясована організація поділу праці в торгівлі забійною худобою і в м’ясницькій справі; визначено порівняно стабільний склад асортименту продаваних видів сировини, але простежено згортання спеціалізації в сфері сировинного ринку з VI–VII ст.; встановлено, що більшість спеціальностей, пов'язаних з продуктовим та сировинним ринками, носило не торговий, а ремісничий характер; визначено асортимент видів ромейських одягів, що надходили в продаж;з’ясовано, що терміном харерії позначалися не шовкові тканини, а лляні або змішаної (шовково-лляної) основи; існування скітотомов простежено вже з IV–V ст., причому уточнено, що вони займалися не тільки чоботарською справою, як професіонали зангари (взуттярі), але й шили на продаж дрібні шкіряні вироби; обґрунтовано, що візантійське гончарне ремесло в «темні століття» хоча і могло переживати спад, проте не знаходилося у занепаді; з'ясовано, що професія торговця пахощами, парфумерією, ліками і речовинами для приготування москательних товарів, пережила у Візантії до IX ст. уніфікацію термінології, яка її позначала, але по суті своїй і рівню спеціалізації залишилася незмінною; встановлено, що професія аргіропратів мала виключно торговельний і фінансовий характер і ніколи не була безпосередньо пов'язана з виробництвом коштовностей; підраховано кількість найменувань продуктів харчування (150) і сировини (65), груп предметів ремесла (411), а також напрямів торгово-ремісничої діяльності, з ними пов'язаної, простежено характер і ступінь їхньої спеціалізації; встановлено, що виробничих професій було більш ніж у вісім разів більше ніж торгівельних. Практичне значення основних положень та одержаних результатів дисертації полягає в тому, що вони можуть бути використані при підготовці узагальнюючих праць, навчальних посібників, підручників і словників з візантиністики, загальних курсів та спецкурсів з історії Візантії та середньовічної економіки в цілому, а також при організації музейних експозицій. Сфера використання: вищі навчальні заклади освіти.
