Атамнах С. М. Вплив аутокоїдів гістаміну і серотоніну на жовчосекреторну функцію і тканинне дихання печінки

Дисертація присвячена з'ясуванню ролі аутокоїдів гістаміну і серотоніну на жовчосекреторну функцію і тканинне дихання печінки. Показано, що гістамін у дозі 8 мкг/кг пригнічує синтез і гідроксилювання вільних первинних жовчних кислот та споживання кисню печінкою, підвищує тиск у ворітній вені, не змінюючи при цьому рівень напруження кисню в залозі та тиск крові в артеріальних судинах. На фоні дії блокатора Н1 гістамінових рецепторів тавегілу (25 мг/кг) ці ефекти усуваються. Гістамін викликає зростання концентрації у жовчі фосфоліпідів, холестеролу і його ефірів. Аутокоїд посилює утворення і надходження у жовч тауро- і глікохолатів, яке відбувається із залученням Н1-рецепторів. Серотонін (10 мкг/кг) викликає зростання кон'югації вільних холатів з таурином і гліцином, надходження фосфоліпідів і холестеролу до жовчі, споживання кисню печінкою та тиску у її ворітному руслі, рівень напруження кисню в органі та артеріальний тиск при цьому знижуються. Попередня блокада 5-НТ2-рецепторів кетансерином (3 мг/кг) призводить до пригнічення впливу аутокоїда на показники холесекреції та до повного усунення реакцій тканинного дихання. Показано, що серотонін зменшує об'єм виділюваної жовчі, але цей ефект кетансерином не усувається.