Дисертаційна робота присвячена соціально-філософському дослідженню проблеми самотності людини в умовах глобалізації. Розглянуто основні наукові підходи та теоретичні інтерпретації феномену самотності; встановлено, що самотність у кожну історичну епоху має різні формовияви та є результатом соціокультурної й духовної відчуженості індивіда від суспільства, його зосередженості на егоцентричному способі життєдіяльності, нездатності бути суб’єктом діяльності. Доведено, що стан самотності притаманний індивіду репродуктивного типу орієнтації характеру, який у своїх діях керується лише власною вигодою, а почуття єдності властиве індивіду продуктивного типу орієнтації характеру, який спонукається насамперед суспільними інтересами. Обґрунтовано, що шляхом подолання самотності є процес формування в людини почуття єдності зі світом та іншими суб’єктами діяльності, а дійсними формами єдності можуть бути солідарність, релігія, любов та дружба. У дисертації здійснено концептуальний аналіз взаємозв’язку самотності та усамітнення як суперечливих екзистенційних проблем індивіда в умовах глобалізації; установлено, що якщо самотність деструктивно впливає на людину, то усамітнення має конструктивне значення для саморозвитку особистості. Самотність викликає відчуття екзистенційної кризи й може стати підґрунтям самогубства, тоді як усамітнення є умовою самопізнання, духовного розвитку та творчого акту. Підкреслено, що феномен самотності людини набуває своєї особливої значущості в умовах глобалізації. Глобалізаційні процеси суттєво ускладнюють адаптацію сучасної людини в соціумі, отже, можуть зумовлювати виникнення в неї стану самотності, оскільки вона не може зорієнтуватися у швидкоплинних суспільних процесах і свідомо уникає контакту із соціумом через інформаційне перенавантаження. Установлено, що втеча індивіда у віртуальну реальність є ілюзією порятунку від самотності. Охарактеризовано кризу ідентичності як одну із причин самотності людини. Обґрунтовано, що усвідомлення власного "Я" в системі суспільних відносин, процес ідентифікації з певною соціальною групою є підґрунтям формування почуття єдності зі світом. Доведено необхідність переходу в українському суспільстві від монологічності до діалогічності між різними суб’єктами діяльності, залучення громадян до процесу розробки та прийняття рішень в усіх сферах суспільного буття. Виявлено, що українці мають знаходити духовну єдність у трьох екзистенціалах національного буття: "Дім" – "Поле" – "Храм".
