Фролова-Романюк Е. Ю. Оптимізація діагностики та лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби у хворих на цукровий діабет 2-го типу.

Дисертаційна робота присвячена вивченню клінічних проявів гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ), ендоскопічних та морфологічних змін слизової оболонки стравоходу, показників цілодобової рН-метрії у хворих на цукровий діабет (ЦД) 2-го типу залежно від ступеня компенсації вуглеводного обміну у динаміці диференційованого лікування із застосуванням оптимізованої схеми стандартного лікування (пантопразол + мосаприд), а також вивченню ефективності додаткового призначення цитопротектору ребаміпіду хворим на ГЕРХ та ЦД 2-го типу. У ході комплексного дослідження 107 хворих на ГЕРХ (41 чоловік, 66 жінок) встановлено, що прояви кислотозалежного захворювання у пацієнтів із ЦД характеризуються різноманіттям клініко-лабораторно-інструментальних даних. У клінічній картині ГЕРХ у хворих на ЦД 2-го типу досить рідко зустрічаються типові стравохідні скарги (печія 29,9 %; р 0,01), кислий присмак у роті 10,4 % р 0,05), а домінують такі симптоми, як нудота (19,4 %, р 0,05), кардіалгія (41,8 %, р 0,01) порівняно з ізольованим перебігом ГЕРХ. На відміну від ізольованої ГЕРХ, при комбінованому перебігу ГЕРХ та ЦД частіше діагностували ерозивні форми кислотозалежного захворювання стравоходу (рефлюкс-езофагіт В 38,8 %, р 0,01) та гіперемію нижньої третини стравоходу (22,4 %, р 0,05). Під час морфологічного дослідження встановлено, що дистрофічні зміни, явища кератозу та акантову, інфільтрація підепітеліального простору частіше зустрічаються у хворих на ГЕРХ та ЦД порівняно з хворими на ізольовану ГЕРХ. У пацієнтів із поєднанням ГЕРХ та ЦД мають місце виражені порушення моторики стравоходу: рефлюкси стають більш численними та тривалими, виникають переважно у нічні години. Під час диференційованого лікування хворих на ГЕРХ та ЦД 2-го типу, які отримували тільки стандартну терапію (ІПП + прокінетик), клінічні, ендоскопічні, морфологічні та рН-метричні ознаки кислотозалежного захворювання зникали більш повільно к 12-у тижню лікування, на відміну від пацієнтів, котрі додатково приймали цитопротектор ребаміпід.Терапевтична ефективність лікування хворих із поєднаним перебігом ГЕРХ та ЦД значно вище при додатковому призначенні цитопротектору: 4-тижневий курс ребаміпіду асоційований з зникненням ерозій у 35,1 % пацієнтів, 12-тижневий - з збереженням неерозивного стану у 48,6 % хворих порівняно з відсутністю цитопротекторної терапії (відповідно, 10,0 % та 20,0 %; в обох випадках р < 0,05).