Cаркісян Е. Г. Порівняльна морфологія зубів лабораторних тварин і людини в аспекті каріозної хвороби

Дисертація присвячена теоретичному вивченню проблеми морфологічної схожості і видовому розходженні між зубами людини і деяких лабораторних тварин (собак, кролів і білих щурів), цільовою установкою якої стало встановлення найбільш прийнятного виду тварин для експериментального моделювання каріозної хвороби. В роботі обґрунтовано положення, згідно якого протидія абразивному стиранню зубів обох типів (короткокоронкових і довгокоронкових) здійснюється не тільки за рахунок виключної твердості емалі, але і стійкої пружності дентину, що знаходяться в складі зубів у певному композитному відношенні, при якому емаль використовується в якості зміцнювача дентину (принцип армування матеріалів). У короткокоронкових зубів загальний запас композитної міцності (зносостійкості) генетично обмежений висотою коронки і особливістю конфігурації її оклюзійної поверхні. В таких зубах залучення дентину в процес зношування починається після абразивного стирання найтовстішого шару емалі на підвищеннях жувальних горбів. При цьому товщина емалі знаходиться в прямій залежності від тривалості життя тварин. На відміну від них, у довгокоронкових зубів дентин спочатку (після їх прорізування) знаходиться в оголеному стані на оклюзійній поверхні, виявляючись схильним до абразивного стирання. Ці зуби при житті мають практично необмежений запас зносостійкості за рахунок постійного відростання. Завдяки перманентному оновленню їх твердих тканин повністю виключається можливість стійкого ураження їх каріозним процесом. До цього розряду повністю відносяться зуби кроля, а також передні (різцеві) зуби щура, які не можуть бути морфологічним субстратом при оцінюванні результатів експериментального моделювання карієсу. З цією метою найбільш прийнятними об'єктами можуть бути кутні (щічні) зуби щура, але тільки за умов конкретної розробки методів, провокуючих розвиток каріозної хвороби.