Панова А. В. Визнання доказів недопустимими у кримінальному провадженні.

У роботі комплексно досліджено інститут визнання фактичних даних недопустимими як докази; з'ясовано його іманентні ознаки, зміст та функціональне призначення. Встановлено, що специфіка даного правового інституту полягає у тому, що до його складу входять норми-санкції, які за своєю правовою природою є санкціями нікчемності. Класифіковано підстави визнання фактичних даних недопустимими як докази на наступні групи, які детально досліджені в роботі: 1) безумовні; 2) умовні; 3) умовно-консенсуальні. Охарактеризовано порядок визнання фактичних даних недопустимими як докази, що складається із загального та диференційованого. Обгрунтовано висновок про те, що єдиним суб'єктом, до компетенції якого належить визнання фактичних даних недопустимими як докази, є суд, який здійснює судовий розгляд кримінального провадження. На підставі аналізу судової практики, враховуючи правові позиції ЄСПЛ, а також досліджені в роботі доктринальні підходи, обґрунтовано пропозиції удосконалення законодавства України в частині регулювання підстав і порядку визнання фактичних даних недопустимими як докази у кримінальному провадженні.